Погода, яка змінила світ
- Автор: Розенлунд Маркус
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-60-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Погода, яка змінила світ». Краткое содержание книги:
Досвідчений журналіст, цікавий оповідач Маркус Розенлунд, подорожуючи машиною часу крізь століття, демонструє, як погода руйнувала цілі цивілізації та визначала переможців воєн. Крізь сплетіння наукових фактів з історією та суспільними науками ви дізнаєтесь, який існує зв’язок між казковими тролями і кліматичними змінами, між «Криком» Едварда Мунка та виверженням вулкана, між поразками видатних полководців і примхами стихії. Втім, ця книжка – не набір сухих фактів. Пояснюючи складні речі простими словами, часом із гумором, автор застерігає проти того, що може статися, коли нехтувати глобальним потеплінням сучасності.
«Погода, яка змінила світ» – безумовний подарунок для поціновувачів художнього репортажу, кліматології та історії.
19 листопада загарбницький флот досягає бухти Хаката неподалік Дадзайфа, колишнього адміністративного центру острова Кюсю. Там і відбувається перша велика битва. Історичні джерела трохи незгодні щодо того, хто мав кількісну перевагу: обидві сторони згадуватимуть про не на жарт чисельніші війська суперників. Монголи вірили, що японська армія налічувала понад 100 000 людей, коли японські самураї гадали, що на одного їхнього солдата припадало десять монголів. Насправді обидва війська мали б бути приблизно однаково сильними.
Проте, хоч там як, зрозуміло, що японці на той момент взялися за розум і мобілізувалися після початкового вагання та шоку, що настав після новини про прихід непереможного монгольського війська на Цусіму та Ікі.
Спершу перевагу мають монголи. Японці були недосвідченими в управлінні таким великим військом, адже з часу останньої великої битви на японській землі спливло півстоліття. Це означає відсутність бодай одного японського полководця з досвідом керівництва великою армією на полі бою.
Окрім того, у феодальній Японії війни здебільшого зводилися до радше незначних кланових ворожнеч, сутичок окремих самураїв сам на сам згідно з традиційним кодексом вояка Бусідо, аніж до маневрів величезними арміями.
Додайте до цього той факт, що монголи мають свою страхітливу, смертельну та сучасну зброю – могутні луки, які стріляли вогняними та вибуховими стрілами. Усілякі призначені для катапульт гранати також були в їхньому арсеналі, зокрема керамічні гранати, яких кидали у ворожих коней, аби налякати та змусити їх у паніці втікати, несучи вершників геть.
У цій ситуації японські самураї не мали іншого вибору, окрім намагатися вистояти, очікуючи на підмогу з півночі. Попри свої слабкі тактичні позиції, їм це добре вдалося, японці завдали монгольському війську значних утрат.
Ближче вечора дев’ятнадцятого листопада здійнявся штормовий вітер, до берегів Японії наближається тайфун. Капітани монгольських кораблів вирішують, що найліпше повернути солдатів на кораблі, аби уникнути ситуації, коли шторм розбив би флот ущент, а воїни залишилися б застряглими на японській землі. Монгольські кораблі підіймають якорі й пливуть назустріч тайфуну.
Майже третина непридатних до моря річкових човнів стає жертвами кораблетрощі, велику частину армії ковтають хвилі. Удосвіта 20 листопада японці виходять у море, де явно переважають послаблений монгольський флот. Полководцю монголів, ханові Арану, взагалі бракувало досвіду ведення морських битв. Японські кораблі були вочевидь придатнішими до моря й більш маневровими, це дало самураям змогу взяти на абордаж монгольські судна й розпочати інтенсивний і кривавий двобій. На борту тісних суден монголи не могли скористатися своєю найважливішою зброєю – луками й усіляким начиненим порохом причандаллям. Японці, навпаки, відчували себе як риба у воді, орудуючи звичними мечами.
Попри здобуту перевагу, японці помітили незначну ваду своєї зброї: мечі були трохи заслабкими й застрягали або ламалися, рубаючи товсту шкіряну броню монголів. Це змусило японських зброярів замислитися над тим, як вони кують зброю, що згодом призведе до появи характерного для Японії меча – катани. Слово «катана», до речі, запозичене з португальської, що означає «великий ніж».
Для загарбницького війська монголів битва у будь-якому разі вже програна, а ті кораблі, які досі на плаву, вирушають назад до Корейського узбережжя.
Хану Хубілаю і його штабу новина мала б здатися громом серед ясного неба. Але сором тому, хто здається: необхідно діяти жорстокіше, думає імператор, усвідомлюючи, що його солдати радше постраждали від нещастя та негоди, аніж від майстернішого у воєнному ремеслі ворога.
Отже, Хубілай дає розпорядження готуватися до другого вторгнення. І цього разу жодні примхи долі не мають стати на заваді. Навесні 1281 року з Масану до Кореї випливає другий, значно більший флот, налічуючи цього разу 900 кораблів із понад 30 000 монгольських та корейських солдатів на борту. Водночас із Південного Китаю в напрямку Японії, згідно з документами того часу, випливає ще більший флот із 3500 кораблями та майже 150 000 вояків на борту – така цифра є дивовижною й сьогодні. Приблизно стільки ж союзні війська висадили в Нормандії під час Другої світової війни в «День Д».