Погода, яка змінила світ
- Автор: Розенлунд Маркус
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-60-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Погода, яка змінила світ». Краткое содержание книги:
Досвідчений журналіст, цікавий оповідач Маркус Розенлунд, подорожуючи машиною часу крізь століття, демонструє, як погода руйнувала цілі цивілізації та визначала переможців воєн. Крізь сплетіння наукових фактів з історією та суспільними науками ви дізнаєтесь, який існує зв’язок між казковими тролями і кліматичними змінами, між «Криком» Едварда Мунка та виверженням вулкана, між поразками видатних полководців і примхами стихії. Втім, ця книжка – не набір сухих фактів. Пояснюючи складні речі простими словами, часом із гумором, автор застерігає проти того, що може статися, коли нехтувати глобальним потеплінням сучасності.
«Погода, яка змінила світ» – безумовний подарунок для поціновувачів художнього репортажу, кліматології та історії.
Зважаючи на вирок долі, можливо, після успішних завоювань вартувало поставити крапку й спочити трохи на лаврах.
Нам відомо, що так не буває. Той, хто отримав усе, хотітиме ще більше. На кону стояла ціла низка монгольських завоювань і закріплена за ними репутація непереможних воїнів.
Перш ніж ми вийдемо в море з ханом Араном, який прямує назустріч своєму непевному майбутньому, майбутньому своєї армії та Хубілая, мусимо обернутись і спитати: як ми до цього взагалі дійшли? Як ми такими стали? Я кажу «ми», адже ми, європейці, не такі вже й інакші. Ми також перебували під впливом тих самих обставин, що й монголи або гуси, які, відлітаючи восени у вирій і повертаючись навесні, пролітають над нашими головами, або будь-яке живе створіння на землі. Еволюція вирізьбила всіх нас, аби максимально збільшити наші шанси на виживання в панівних кліматичних умовах нашої планети.
Протягом мільйонів років еволюція сприяла тим, хто на відкритих просторах дедалі прохолоднішого світу найкраще реалізовував свій потенціал. Наприклад, Чингісханові та його коням.
Тримайтеся міцніше, адже машина часу пірнає в круте піке. Ми й коні пройшли чималу відстань пліч-о-пліч. Наше спільне існування почалося задовго до виїзду монголів зі степів – щонайменше п’ятдесят мільйонів років тому, на світанку геологічної епохи під назвою еоцен. Це спекотний світ, в якому триває епоха тепла, що на її тлі середньовічний відповідник здається нікчемним. Нещадна спека еоцену наступає після низки потрясінь, які – за геологічними мірками – трапилися швидко.
Перше потрясіння – катастрофічний удар астероїда, який поставив крапку на беззаперечному пануванні динозаврів тривалістю понад двісті мільйонів років. Ця катастрофа дасть у майбутньому нам, ссавцям, змогу вийти із довгої тіні моторошних ящірок. Найкращий приклад приказки «що коневі на користь, то миші смерть».
Друге потрясіння – глобальне парникове потепління, яке стає домінантним кліматом після загибелі динозаврів. Цю гарячку планетарного масштабу, кульмінація якої відбулася 55 мільйонів років до нашої ери, ніяк не порівняєш із глобальним потеплінням сьогодення. Принаймні поки: ми ж іще не застали наслідків антропогенних змін клімату.
Планета й так була аж до пересади теплою, ще до переходу з палеоцену в еоцен близько п’ятдесяти мільйонів років тому. Світ динозаврів головно був теплицею. Проте протягом наступних десяти мільйонів років після сходу зі сцени історії динозаврів температура не перестає зростати, досягнувши свого піку під час відносно короткого періоду, тривалістю лише сотню тисяч років, що зветься ПЕТМ (палеоцен-еоценовий термічний максимум). У той час, 55 мільйонів років тому, середня температура по світу на дванадцять градусів перевищувала сьогоденну.
Либонь, ПЕТМ і порівняно короткотривалий період (100 000 років – це ніщо у цьому контексті), але він був брутальним. Це справжня лазня між двома полюсами. Ніде немає льоду, на Північному полюсі плавають крокодили, а в Ґренландії розвіваються на вітрі пальми. Інші місця на Землі страждають від тривалих і нещадних посух, які випробовують витривалість життя. Безліч видів вимирає впродовж цього глобального потепління, особливо в океані, поверхнева температура вод якого де-не-де сягає п’ятдесяти градусів Цельсія. Водні глибини також нагріваються, і в хімії океану відбуваються зміни.
На суші цей період сприяє малим, рухливим і здатним до пристосування видам. У цій паркій і вологій спеці на зламі між палеоценом і еоценом сонце світить двом видам, нащадки яких мільйонами років пізніше разом завойовуватимуть світ. Саме тут предки як хана Хубілая, так і його коней уперше побачать денне світло.
Еоцен (давньогрецькою «еос» означає світанок) завдячує своїм ім’ям тварині, яка вперше з’явилася у цю пору: еогіпус, пращур коней. Еогіпус означає «кінь світання».
Інший вид, який тоді активно розвивався, – це наші предки, перші примати. Існує декілька точок зору щодо часу, коли з’явилися перші примати, втім, на час раптової та брутальної смерті динозаврів примати вже так чи інакше існували. Утім, у спекотну пору, що настала після загибелі динозаврів, малі та моторні примати доводять свою силу проворністю, здатністю пристосовуватися й умінням виживати.
У ранньому еоцені коні були ще далекі від тих гордих і рослих скакунів, на яких європейські лицарі шалітимуть у далекому майбутньому. Цей вид далекий навіть від малих і витривалих поні, з якими монголи житимуть заледве не в симбіозі та які допоможуть їм завойовувати світ. Хоча пракінь, еогіпус, і досягає скромних 50 сантиметрів заввишки, що робить його схожим на собаку середніх розмірів, виглядом цей звір радше скидається на невелику косулю.