Щастя. Відверте і чітке бачення щастя і того, чому у нас його немає
- Автор: Айраксинен Тимо
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-66-3
- Переводчик: Ірина Малевич
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Щастя. Відверте і чітке бачення щастя і того, чому у нас його немає». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів, адже про щастя мріє ледь не кожна людина.
Усі повинні мати рівень життя. Тому рівень життя — важливе поняття, хоч і застаріле. Адже рівень життя більше нікого не робить щасливим. Але це матір суспільних чинників щастя. Якщо рівень життя не настільки високий, що про нього можна забути, інші складові щастя неважливі.
Далі я узагальню усе, що до цього моменту сказав про добробут.
Якщо у ХІХ столітті наймачеві чогось кортіло, чого саме? Хто його зна — що, як запитання узагалі безглузде? Може, йому кортіло лише бочку масла? Що він робив, аби її отримати? Нічого, бо масло було недосяжною мрією. Масла було багато лише в домі священика. Між маслом і наймачем не було ніякого сполучення. Масло було недоступним для його стану. Про нього не можна було навіть мріяти. До наймачів з їхніми дітьми не було ніякого діла. Стани були замкнутими колами.
Якщо тесля хоче нове авто або медсестра — карибський круїз, чого їм хочеться? Їм хочеться чогось такого, що друзі уже мають і багато хто уже спробував. Є шлях, яким відвозять в автосалон і в Маямі, США. Цей шлях відкривається силою грошей, а грошей дістати може будь-хто. Це не легко, але й не неможливо. Треба влаштуватися на іншу роботу або знову піти вчитися. Може, у спадщину щось перепаде.
Якби наймач отримав масло, він був би щасливим. Його життя змінилося б. Він був би новою людиною. Тесля і медсестра не стають іншими, хоч би й отримали нове авто чи карибський круїз. Їхній рівень життя не підвищився, така правда, і все тут. Користування автом і те, що відбувається на Карибах, когось робить щасливим, а когось не робить. Життя змінилося останнім часом.
Те саме стосується країн, що розвиваються. Я чув одного разу історію, яка точно неправдива, але дуже показова. Компанія «Фіннейр» обдумувала співпрацю з індійським партнером. Вони мали на меті запропонувати подорожі індійському середньому класові, чисельність якого вимірюється мільйонами. В країні як-не-як тисяча мільйонів населення. Клієнтів мало б вистачити. Але плани зірвалися, коли помітили, що у клієнтів виникають труднощі взяти таксі до аеропорту. З такими можливостями співпраці не побудуєш. Чого ця історія вчить? Рівень життя у Фінляндії високий. Те, що для нас буденне, у країнах, що розвиваються, навіть неможливе. У багатьох країнах обходяться набагато меншим, ніж у Фінляндії. Доступу до радощів авіаперельотів потрібно чекати і вдовольнятись іншими розвагами.
3.1.4. Які товари людині потрібні
Якщо індусу, аби належати до середнього класу, потрібні засіб пересування, житло і холодильник, що потрібно фінові? Найкраще вдатися до наукового підходу для розв’язання цього найскладнішого з найскладніших теоретичних питань. Почнімо спочатку. Передусім слід запитати, без чого людині не обійтися. І як ми пам’ятаємо, ми говоримо про матеріальний рівень життя (бо іншого не існує). Розмежуймо товари першої необхідності, важливі речі та предмети розкоші. Рівень життя стосується середнього класу товарів. Необхідності не досить, а розкоші надміру. Але почнімо спочатку.
Людині необхідно багато речей. Вони переміщають її зі злиднів до лав середнього класу. Але існують обґрунтовані вимоги. Нам потрібне повітря, щоб дихати. Це найважливіше, інакше ми помремо за декілька хвилин. Далі нам потрібен одяг, принаймні взимку. Інакше смерть наступить за декілька хвилин після того, як ми задихнемося. Влітку і плавок надовго вистачає. Потім нам потрібна вода або інший водовмісний напій. Алкоголь не годиться, хіба що дуже розбавлений. Найкраще, коли безалкогольна частина напою значно переважатиме. Далі настає голод, хоч і стверджують, що без їжі людина може прожити досить довго, багато тижнів так точно. Вгодована людина з рівнем життя має запас поживних речовин, що підтримує її, як товстозаду готтентотку. До того, як усохли стегна, фін довго блукав у пошуках їжі. Але от їжі вдосталь, і вона поживна. Веґан теж скориться і вживатиме жир, коли нічого іншого не буде і загрожуватиме смерть. Голод учить поганим звичкам. Навіть настільки цивілізовані громадяни, як ленінградські товариші, їли один одного під час тривалої блокади у вирі світової війни. В Океанії людину називали довгим поросям, і, кажуть, людське м’ясо припало тамтешнім жителям до смаку. Людожерство було досить поширеним на нашій земній кулі до того, як порядні християнські колонізатори викоренили цю звичку. Цікаво, що канібалізм, імовірно, завжди був частиною саме релігійних ритуалів, а не процесу здобуття їжі. У християнстві, окрім інших варварських історій, теж закладена ідея людожерства. Відвідувачі церкви раз на тиждень насолоджуються причастям з Ісусової плоті та крові.