Нескінченне відлуння
- Автор: Смолич Ірина
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Самвидав
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Нескінченне відлуння». Краткое содержание книги:
Того ж дня Симона знайомиться з молодим архітектором, між ними зав'язуються романтичні стосунки. На жаль, насолодитися ними вона не може повною мірою, оскільки привид з минулого не збирається давати їй спокій, постійно нагадуючи своєю присутністю про трагедію. То його тінь промайне в супермаркеті, де вона робить покупки. То людина в чорному пальті стоїть на тротуарі просто в кількох метрах. І це змушує Симону нервувати ще більше. Її подруга Діана намагається переконати дівчину, що це лише її уява. Проте, коли Симона дізнається про загибель третього друга, який був з ними в горах, вона розуміє, що скоро прийде і її черга.
Зненацька збоку гори почувся крик, який повторився грімкою луною. Дівчина схопилася на ноги та, не вагаючись, побігла в тому напрямі. Дякувати богу, ліхтарик все ще був у неї в руці. Вона намагалася освітлювати ним дорогу, але промінь постійно стрибав, через що Симона кілька разів упала, зачепившись за каміння, й сильно забила коліно. Воно набрякло і тепер заважало їй швидко пересуватися. До того ж вона втратила орієнтацію. І ось промінь світла вихопив з темряви крутий кам'яний виступ біля підніжжя — перед нею постала гора Крихітка, і далі можна лізти тільки нагору, що з таким коліном було абсолютно неможливим.
І що їй робити? Симона завмерла в роздумах, коли її вух торкнувся дивний звук, змусивши здригнутися. Це було схоже на удар об землю важкого предмета, наче з великої висоти скинули мішок з піском. Від поганого передчуття всередині у дівчини все похололо. Тремтячою рукою вона спрямувала ліхтарик в те місце і побачила за двадцять кроків від себе щось, що дійсно нагадувало мішок. Хоча з таким само успіхом це могло бути й тіло людини. Симона зробила глибокий вдих, намагаючись ні про що не думати, і повільно рушила вперед. Коли їй залишалося пройти декілька метрів, вона різко зупинилася та заплющила очі. Її сильно лихоманило. Вона не могла повірити, що весь той жах, з яким їй довелося стикнутися у недавньому минулому, знову повернувся. Мабуть, у Всесвіту на неї були свої, особливі плани. Цікаво, що він приготував їй цього разу: гру в кішки-мишки? Атаку зомбі? Чи зустріч з іншим убивцею, витонченішим і жорстокішим, ніж попередній? Таких, напевно, в засіках світобудови більш ніж задосить, вибирай на будь-який смак. Але вибирати їй нічого не хотілося. Вона бажала опинитися вдома, у своєму улюбленому кріслі з чашкою гарячої кави, а поруч щоб сидів Мартін. І жодних убивць поблизу, примар чи ще когось в цьому ж дусі.
Симона розплющила очі та знов спрямувала ліхтарик на витягнутий нерухомий предмет, який лежав перед нею на землі. Вона зробила ще один крок і остовпіла, оскільки упізнала наплічник Мартіна. Він був щільно набитий, і їй знадобився деякий час, щоб розв'язати тугу стяжку під верхнім клапаном. Із середини випала зникла ковдра і теплі речі. Але кому могло спасти на думку видертися на гору та скинути його звідти? Чи наплічник упустили випадково? І куди подівся Мартін? Чому вона ніде не може його відшукати?
Над її головою пролетів нічний птах і з уханням зник у ночі. Несподівано зверху посипалися дрібні камінці та водночас пролунав тихий заклик:
— Симоно! Симоно! Допоможи!
Її обдало жаром.
— Мартіне, це ти? Що ти там робиш? Негайно спускайся, — закричала Симона, спішно намагаючись придумати, як їй з пошкодженою ногою піднятися на крутий уступ, і одночасно розуміючи, що у неї немає жодного шансу.
Вона продовжувала стояти біля підніжжя та прислухатися до шерехів. Відповіддю їй слугувала мертва тиша. І тут Симона в траві побачила червоний вогник, який виявився свіжим недопалком. А оскільки вони з Мартіном не палили, це означало, що на гору її заманював хтось чужий, хтось незнайомий. Перед очима навіть постала картина, як вона падає вниз, приземляється на гостре каміння і — хрусь! — її шия зламана. Доволі огидне видовище!
«Треба якнайшвидше звідси забиратися», — подумала Симона і, підхопивши наплічник, пірнула у темряву. При цьому вона нагадувала собі незграбну кульгаву черепаху, яка намагається втекти від розлюченого хижака.
Перед нею стояло непросте завдання — повернутися до табору. Адже у світлі багаття значно простіше захистити себе, та й медична допомога їй не завадила б, якщо, звичайно, в аптечці знайдеться ефективне знеболювальне. Хоча в чому саме полягала загроза, Симона досі не могла второпати. Її ніхто не переслідував, не кидався на неї з ножем. І все ж вона відчувала, що щось негаразд. Наче погрозлива тінь нависла над нею і пильно спостерігає за кожним її кроком. Їй хотілося, щоб це було звичайним жартом, безглуздим, але жартом, який вигадав Мартін. Якби ще не коліно. Судячи з розпухлої колінної чашечки та сильного болю, його доведеться серйозно лікувати. Ну що ж, нічого не поробиш — спрацював принцип рівноваги у всесвіті. За щасливі моменти треба чимось розраховуватися, і в даному випадку — власним здоров'ям.
Пройшовши пів шляху, Симона зупинилася і звела дух. Вогник багаття попереду мерехтів блідою точкою — їй варто було поквапитися, поки він не згас остаточно. Якби ще не цей біль у нозі, який не дозволяв нормально пересуватися. Він пульсував, звивався змією, а потім відступав, щоб знову повернутися з потрійною силою. Та раптом позаду почулися обережні кроки. Не залишалося сумнівів — слідом хтось йшов і цей хтось невблаганно наближався. Симона різко обернулася, все ще сподіваючись побачити Мартіна. Але замість цього промінь ліхтарика розрізав невидиму порожнечу, що нагадувала черево величезного чудовиська.