Нескінченне відлуння

Він наблизився до дівчини та кинув на землю аптечку. При цьому ніж він тримав таким чином, що Симона мимоволі відхилила голову назад, відсовуючись якнайдалі від леза, яке було спрямовано їй в обличчя.

— Дякую, — ледь чутно буркнула вона і почала порпатися в аптечці у пошуках знеболювального. Настрій її був препаскудний.

Вчора вона збирала ліки поспіхом, тому не пам'ятала, яке саме знеболювального поклала — ампули чи таблетки. Нарешті серед бинтів, лейкопластиру, упаковок із жарознижувальним та протиблювотним їй вдалося відкопати коробку з ампулами дексалгіну. Поруч знайшовся і шприц. Симона розкрила упаковку, набрала ліки у шприц і встромила голку собі в стегно просто через штани. Біль поступово пішов на спад. За хвилину Патрік протягнув Симоні ноутбук.

— Ну що ж, я свою обіцянку виконав. Тепер твоя черга.

Вона знову запанікувала. Тепер їй ні за що не відкараскатися і, як тільки гроші опиняться на рахунку цього типа, він прикінчить її без жодних вагань.

— Я не відмовляюся від нашої угоди, але що потім? Ти мене відпустиш?

— Звичайно! Коли я отримаю бажане, то відразу піду і ти більше ніколи мене не побачиш. Не такий вже я й монстр, як тобі здається. Просто мені потрібні мої гроші.

«Я в цьому зовсім не впевнена», — подумала Симона, продовжуючи тягнути час.

— Тоді навіщо ти вбив мого друга? Ти так і не відповів.

— Він сам винен, — Патрік награно зітхнув. — Йому не варто було вдавати з себе героя. Адже я попереджав його, що це погано скінчиться. Але він не послухав, тому мені довелося вжити надзвичайних заходів.

Симона з ненавистю подивилася на хлопця.

— Ти і є монстр, — вимовила вона, з жахом спостерігаючи, як після її слів на його обличчі проступили риси хижака, який ні перед чим не зупиниться заради досягнення власної мети.

— Гаразд, годі балачок. Повернімося до справ, — холодно відповів Патрік. Судячи з усього, розмова починала йому набридати.

Він знову простягнув комп'ютер Симоні, проте, перш ніж вона встигла взяти його в руки, десь у темряві за межами табору заграла мелодія «Хеллоу, Доллі!».

Симона і Патрік здивовано повернули в той бік голови. При цьому дівчина відчула неймовірне полегшення: по-перше, до неї повернулася надія, що Мартін живий, а по-друге, це відволікло Патріка, який, у свою чергу, ворожо насупив брови. Він явно не планував відхилятися від головної мети — отримання грошей, тому це роздратувало його ще більше. Він закрив кришку ноутбука, сховав його в наплічник, дістав скотч і наблизився до своєї полонянки. Симона ледь не застогнала, чудово розуміючи, що на неї очікує: протягом певного часу вона буде намагатися розрізати скотч скалкою, щоб звільнити руки. Як це знайомо! Та й нехай! Все одно у неї немає сил чинити опір.

Патрік з незвичайною спритністю обмотав їй руки — на щастя, у нього вистачило глузду зв'язати їх спереду, а не у неї за спиною, — витягнув з наплічника окуляри нічного бачення та начепив їх на лоба.