Нескінченне відлуння
- Автор: Смолич Ірина
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Самвидав
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Нескінченне відлуння». Краткое содержание книги:
Того ж дня Симона знайомиться з молодим архітектором, між ними зав'язуються романтичні стосунки. На жаль, насолодитися ними вона не може повною мірою, оскільки привид з минулого не збирається давати їй спокій, постійно нагадуючи своєю присутністю про трагедію. То його тінь промайне в супермаркеті, де вона робить покупки. То людина в чорному пальті стоїть на тротуарі просто в кількох метрах. І це змушує Симону нервувати ще більше. Її подруга Діана намагається переконати дівчину, що це лише її уява. Проте, коли Симона дізнається про загибель третього друга, який був з ними в горах, вона розуміє, що скоро прийде і її черга.
Наступної миті чиясь тінь сіпнулася та зникла з поля зору. Від переляку Симона упустила ліхтарик, який, ударившись об каміння, по-зрадницькому вимкнувся. Вона не стала його шукати, а скинула з плечей наплічник і зашкандибала у бік вогнища зі швидкістю, на яку тільки була здатна. Її серце вистрибувало з грудей, на обличчі, попри холод, з'явилися крапельки поту. Симона не чула кроків позаду, але вона точно знала, що її переслідувач нікуди не подівся. Він тихо крався у темряві, і страх перед ним гнав її вперед наче поранену тварину. І все ж таки вона розуміла, що далеко їй не втекти — рано чи пізно він наздожене свою здобич. Тому єдиним шансом було спробувати перехитрити його, через що вона зробила поворот на сорок п'ять градусів і попрямувала у темряву, ризикуючи при черговому падінні ще сильніше пошкодити коліно.
Симона йшла, майже не вибираючи дороги. Її ноги постійно чіплялися за гостре каміння, і це закінчувалося черговим нападом болю. Їй здавалося — ще трохи й сили остаточно зійдуть нанівець. І тоді не залишиться нічого іншого, як чекати на ранок просто неба, якщо, звісно, переслідувач не зможе знайти її раніше. Вона зробила черговий крок уперед, коли, зачепившись за щось, втратила рівновагу. Симона зойкнула і повалилась на землю, немов підкошена. Вона не відразу зрозуміла, що перед нею лежить чоловік. Більш того, ним виявися Мартін. Його легко було впізнати по своєрідних петлях на куртці для фіксуючих застібок. Але чому він такий холодний? І що це за липка субстанція у нього на обличчі, схожа на кров. Невже він поранений? Тоді вона має щось зробити. Проте не встигла Симона подумати, чим йому допомогти, як хтось ззаду вдарив її по голові, і вона знепритомніла.
Глава 8
Пам'ять поверталася до Симони повільно — навіщо взагалі щось згадувати? Краще нерухомо лежати, нічого не відчуваючи, нікуди не кваплячись і нічого не бажаючи. Хоча ні, дечого їй хотілося, наприклад, пити. Причому настільки сильно, що заради ковтка води вона готова була вбити. ВБИТИ?! Слово вибухнуло у неї в мозку і розлетілося на сотню друзок. Мартін убитий. Треба прийняти це як доконаний факт. По її щоках покотилися сльози. Ну чому, чому життя настільки несправедливе і завжди відбирає найцінніше? Ніби сміється над безглуздими очікуваннями. На мить підносить до небес, а потім безжально кидає у прірву, не залишаючи ні краплі надії.
Симона поворухнулася та негайно відчула новий вибух, цього разу — вибух болю. У неї нестерпно боліла голова, а саме потилиця, куди припав удар, крім того, нило коліно. Вона спробувала перевернутися на бік, через що біль посилився, і Симона мимоволі застогнала. Наступної миті хтось підійшов до неї зі спини й, піднявши за плечі, усадив наче ляльку.
— Ну що, прийшла до тями? — запитав чоловік позаду неї, і його голос здався їй дещо знайомим.
Дівчина насилу розплющила очі та крізь каламутну запону спробувала визначити, де перебуває. Безперечно, це був їхній табір: ось намет, а ось і багаття, яке знову яскраво горіло, даючи досить світла, щоб розгледіти свого переслідувача. Чоловік стояв до неї боком, на ньому були джинси, куртка й темна шапочка. За плечима його красувався плаский наплічник, в руках він тримав щось довге.
Але хто він такий? І як тут опинився? Невже потрапив сюди випадково? Чи йшов за ними з самого початку? Симона губилася у здогадках. Її спрага ставала все нестерпнішою. Вона облизала сухі як пергамент губи та тихо вимовила:
— Можна мені води?
Чоловік повільно обернувся, немов перевіряючи, чи дійсно це пролунало з вуст полонянки. Тепер було видно, що в руках у нього складний металевий кийок з набалдашником, який являв собою досить грізну зброю. Такі Симона бачила тільки в кіно. Значить, ось чим він вдарив її по потилиці та вбив Мартіна.
І тут в її голові стався третій вибух — вона впізнала свого кривдника. І не в останню чергу завдяки виразу його обличчя. Це був той самий юнак, якого замість себе на зустріч відправив Нікі.
— Патрік? — вона не зводила з нього очей. — Здається, так тебе звуть? Ми вже зустрічалися. Коли ти удавав з себе Нікі, а я на це клюнула.