Нескінченне відлуння

Цього разу Симона промовчала. Патрік її лякав. Було в ньому щось хиже, небезпечне, хоча вона щосили намагалася відігнати від себе почуття страху. Достатньо показати, що ти боїшся, і твій опонент неодмінно скористається твоєю слабкістю. Ти станеш для нього вразливою.

— Так от, я не просто знайомий Нікі, я на нього працював, — продовжував Патрік. — І до цього часу він платив мені пристойні грошенята. Але тепер, завдяки тобі, він не зможе віддати мені певну суму. До речі, доволі велику. Розумієш, куди я веду?

— То ти хочеш, щоб я заплатила замість нього? — Симона була ошелешена.

— У тебе немає вибору.

— Ага, значить, ось в чому справа! Я вважала тебе другом Нікі, який йому допомагає, — їй чомусь стало смішно. — А ти, виявляється, звичайний найманець. І все вирішують гроші. Хто заплатить, тому і прислуговуєш.

Неспромога стриматися, вона почала реготати, оскільки вся ситуація виглядала до біса комічною. Сцена нагадувала погане кіно з посередніми акторами. І цього клоуна вона мусить боятися? Не кажучи вже про те, щоб платити йому якісь гроші. Та ні за що у світі! У неї ще залишилася крапля самоповаги. Нехай йде до дідька!

Несподівано юнак розмахнувся і щосили ударив кийком по пляшці вина, яка лежала на ковдрі. Друзки впереміж з червоними бризками полетіли на всі боки, викликавши справжній феєрверк, і це змусило Симону різко замовкнути. Патрік не зводив з неї своїх хижих очей, в глибині яких читалася загроза та бажання покарати її просто зараз, без жодного зволікання.

— Не треба зі мною жартувати, жінко, ти не в тому становищі, — вимовив він при цьому абсолютно спокійно. — Краще подумай про те, як ми розв'яжемо нашу маленьку проблему.

— І скільки ти хочеш? — Симона чудово розуміла, що кращою тактикою буде тягнути час наскільки можливо, а потім вона обов'язково щось вигадає.

— Двадцять штук баксів, — відповів Патрік, і вперше на його обличчі з'явилося щось на кшталт посмішки. Мабуть, думки про гроші робили йому приємність.

Симона гмикнула.

— І де я, на твою думку, маю взяти таку величезну суму?

— Я впевнений, у тебе на рахунку досить коштів, щоб задовольнити моє скромне прохання. Адже ти провідний дизайнер у «Нью Сіті». Чи не так?

— Звідки ти знаєш?

— Я багато чого знаю. Ми з Нікі стежили за тобою певний час. Тому не треба переконувати мене, що у тебе немає цих грошей. Я все одно не повірю.

Симона закусила губу. І що їй тепер робити? Заперечувати немає сенсу. Цей мерзотник серйозно підготувався до їхньої зустрічі. Хіба що знову тягнути час, поки в голову не прийде геніальніша ідея.

— Припустімо, ти правий, — вона обережно торкнулася хворого коліна, яке знову давало про себе знати. — Але як я перерахую тобі ці гроші зараз? Тут у горах немає навіть мобільного зв'язку. Не кажучи вже про зв'язок з моїм банком. Чи ти вважаєш, що я тягаю двадцять тисяч доларів просто у кишені?

— Про це не турбуйся. У мене є все, що потрібно, — Патрік зняв зі спини наплічник, розстебнув «блискавку» та дістав звідти портативний ноутбук і велику телефонну трубку з довгою антеною. — Це супутниковий телефон. Підключаємо його до ноутбука, і вуаля — у нас є зв'язок! Можна робити переказ.