Нескінченне відлуння
- Автор: Смолич Ірина
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Самвидав
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Нескінченне відлуння». Краткое содержание книги:
Того ж дня Симона знайомиться з молодим архітектором, між ними зав'язуються романтичні стосунки. На жаль, насолодитися ними вона не може повною мірою, оскільки привид з минулого не збирається давати їй спокій, постійно нагадуючи своєю присутністю про трагедію. То його тінь промайне в супермаркеті, де вона робить покупки. То людина в чорному пальті стоїть на тротуарі просто в кількох метрах. І це змушує Симону нервувати ще більше. Її подруга Діана намагається переконати дівчину, що це лише її уява. Проте, коли Симона дізнається про загибель третього друга, який був з ними в горах, вона розуміє, що скоро прийде і її черга.
— Я відійду ненадовго. Перевірю, що там коїться. А ти нікуди не йди — ми з тобою ще не закінчили. І краще б тобі не робити нічого такого, про що ти потім пошкодуєш.
Коли він зник з очей, Симона спробувала зірвати скотч зубами. Попри величезні зусилля, їй це не вдалося. Тоді в хід пішло скло, яке було затиснуто між колінами. За його допомогою вона сподівалася розрізати липку стрічку, що теж виходило не дуже успішно. А якщо цей покидьок зараз повернеться? Другого шансу вона точно не матиме. Треба щось вигадати, причому швидко.
Симона підвелася з землі та, намацавши в кишені мобільний — його можна було використати як ліхтарик, — кинулася в темряву. Єдине, що їй спало на думку, це відшукати кинутий наплічник — у ньому в бічній кишені лежала заряджена ракетниця. Вони з Мартіном прихопили її з собою для екстреного випадку. Шкода, що Симона згадала про ракетницю лише зараз і не забрала її відразу, оскільки знайти наплічник у темряві буде непростим завданням, особливо без належного освітлення. До того ж бігти зі зв'язаними руками — ще те задоволення. Добре хоч коліно не боліло, і це дозволяло їй пересуватися з пристойною швидкістю. В одній руці Симона тримала мобільний телефон, освітлюючи ним дорогу, в іншій затиснула шматок скла, який боляче дряпав пальці. Та раптом десь праворуч почувся крик, після чого все змовкло і знову настала тиша. Вщух навіть вітер.
Симона завмерла на місці, намагаючись відновити дихання. Її серце вистрибувало з грудей, вона відчувала себе абсолютно безпорадною в цій ситуації. Добре, що багаття яскраво горіло: воно слугувало їй орієнтиром і допомагало дотримуватися вірного напрямку, щоб не збитися з курсу. І хоча до нього було далеченько, вона помітила на тлі вогню темний силует. Отже, Патрік повернувся до табору і вже знає про її втечу. Ще й телефон, блимнувши, відключився — вочевидь, закінчився заряд батареї. От дідько! Тепер їй нізащо не знайти наплічник, але і в табір повертатися не можна. Принаймні доти, поки вона не зніме клятий скотч. Симона зробила декілька невпевнених кроків у темряву, намагаючись не наступати на каміння, коли чиясь рука схопила її за плече та різко смикнула.
— Тихо, не кричи, це я, — почула вона шепіт біля самого вуха і ледь не зомліла.
Це був Мартін, він пригорнув дівчину до себе, щоб дати їй час оговтатися. Її груди заходили ходором від ридання.
Дякувати богу, він живий! А вона вже й не сподівалася, що коли-небудь зможе побачити його обличчя та дивовижну усмішку, в яку закохалася з першого погляду.
— Господи, яка я рада тебе бачити, — Симона вчепилася мертвою хваткою в його куртку, ніби боялася знову залишитися на самоті. — Я думала, цей негідник убив тебе — ти був такий холодний!
— Не хвилюйся, я живучий, — усміхнувся Мартін, намагаючись жартом привести її до тями. — Хоча, треба зізнатися, він добряче стукнув мене по голові.
— А як ти опинився за межами табору?
— Коли цей бандюга без жодного попередження накинувся на мене, я спробував утекти в темряву. Щоправда, безрезультатно. Але я вже у нормі. Так що немає приводу для сліз. Нумо краще поміркуємо, як ми вибиратимемося з цієї халепи. До речі, хто цей чоловік? Ти його знаєш?
Симона витерла мокрі щоки.
— Це Патрік, приятель Нікі.
— І що він тут робить?
— Мені він сказав, що Нікі не встиг з ним розрахуватися, тому я маю заплатити замість нього.
— Розрахуватися за що?
— Я так зрозуміла, за виконану роботу.
Мартін похитав головою.
— Тобто він допомагав Нікі скоювати злочини?
— Судячи з усього, так, — підтвердила Симона. — Адже саме Патрік розгромив мою квартиру.
— От же покидьок!
— Не те слово! Так що нам тепер робити?
— А що ти пропонуєш?
— Взагалі, я хотіла знайти твій наплічник — він має бути десь тут. Там лежить заряджена ракетниця, нам би вона не завадила.
— Вона у мене, — Мартін дістав з кишені ракетницю та покрутив у руках. — Випадково натрапив на наплічник у темряві. Це ти його кинула?
— Так, мені довелося. Але як добре, що ти його знайшов! Тепер наші шанси у протистоянні з цієї сволотою значно зростають, — дівчина спробувала в черговий раз розірвати зубами скотч на руках.
— Давай допоможу, — Мартін вхопився за край скотчу та з усієї сили рвонув його. Піддавшись, скотч з тріском лопнув.
— Дякую, ніяк не могла позбутися цієї гидоти, — Симона віддерла залишки стрічки з зап'ясть. — Слухай, ти знаєш, хто щойно кричав?
— Гадаю, наш кровожерливий приятель. Напевно, помітив моє зникнення і дуже засмутився.