Її величність кішка
- Автор: Вербер Бернард
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Terra Incognita
- ISBN: 978-617-7646-29-6
- Переводчик: Соломія Мартинович
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Її величність кішка». Краткое содержание книги:
Вже знайома нам кішка Бастет безтурботно насолоджується життям у паризькому помешканні своєї «служниці» Наталі — адже саме так, на думку автора, коти сприймають своїх господарів. Одного разу все раптово змінюється після масового розстрілу в будинку навпроти. У місті все частіше стаються сутички між людьми, всю планету охоплює хаос, з восьми мільярдів людського населення Землі виживає лише один. Міста захоплюють щури, витісняючи людей, котів, собак та інших тварин у гори, віддалені місцини та на маленькі острівці. Усім видам загрожує знищення, орда щурів на чолі з головнокомандувачем Тамерланом, що має доступ до людських знань і технологій, змітає все на своєму шляху.
Доля людства опиняється в руках невеликої групи котів і людей на чолі з Бастет. Амбітна кішка намагається знайти загальне порозуміння і примирити між собою всі види. Та чи справдяться її сподівання?..
Зазвичай я так не роблю, але, усвідомлюючи всю складність завдання, позіхаю втретє і ще дужче мрію про сон, однак не піддаюсь цьому бажанню й беру себе в лапи.
Я вітаю Всесвіт та сповіщаю його про своє прибуття.
Я потягуюсь і вмиваюсь, адже знаєте, як казала моя матуся: «Майбутнє належить тим, хто рано вмивається».
Я обожнюю вилизувати шерсть. Погодьтеся, це краще, ніж одразу братися за вирішення глобальних проблем. До того ж, виявляється, я смачна. Моє вмивання завершується після закидання задньої лівої лапи за голову — потрібно вмиватися всюди. Лише зараз я зауважила, що сіамець відвернувся від мене.
— Гей, Піфагоре, ти ж не будеш вічно сердитися на мене за вчорашнє.
Він навіть не збирається відповідати, натомість прямує до величезного коридору навколо зеленого озера.
Він ігнорує мене!
— Піфагоре, не ображайся! Ти не маєш права ігнорувати мене після всього, що ми разом пройшли.
Він і вухом не веде, лише крутить хвостом, ніби каже: «Можеш говорити, скільки влізе, мене це більше не цікавить».
Ми мовчки йдемо до ніші сфінкса, де він, як завжди, лежить в оточенні кішок. Від них усіх так несе гормонами, аж очі печуть. Сфінкс жує горобця, який, видно, мав необережність прилетіти напитися води з цистерни. Його важко не помітити, він неохайно їсть та голосно плямкає. Біля морди літають маленькі пір’їнки.
На нашу зустріч зібралось багато котів. Сфінкс подає нам знак підійти ближче і каже з повним ротом:
— Я ознайомився з усіма деталями вашого прохання…
Він робить довгу паузу, під час якої гризе горобця. Я не стримуюсь:
— Дозвольте поцікавитись вашим рішенням?
Він глибоко вдихає, видихає і відповідає:
— Якщо підсумувати ситуацію, повіривши вашим словам, дорога Бастет, то, з одного боку, ми маємо кількасот голодних котів і людей, що опинились у пастці на острові; а з іншого — сотні тисяч пацюків з мудрим лідером на чолі. Правильно?
— Так, але…
— Що ж до нас, наша група налічує дев’ятсот тридцять одного кота. Так, ми, звичайно, могли б вам допомогти, але справжнє питання, яке я повинен поставити собі: що ми з цього будемо мати? А ви повинні запитати себе: чи у випадку перемоги це змінить нашу долю надовго?
Він розкручує хвіст, напевно, щоб перевірити, чи я знову розсміюся. Як не дивно, мені більше не смішно. Він розвиває свою думку:
— Наша допомога принесе лише тимчасовий результат. Ми пожертвуємо багатьма життями, щоб на короткий час відкласти неминуче.
— Тобто?
— Ну ж бо, Бастет, будьмо реалістами: навіть якщо ми переможемо пацюків у битві, війну виграють вони.
Він подає знак своїм підлеглим у перших рядах, й ті наближаються до нас.
— Як лідер зграї я маю обов’язок передбачати майбутнє та захищати мою спільноту від можливих небезпек.
— Але…
— Мені шкода. Якщо подивитися правді у вічі, то варто визнати, що я вірю не у «наше, котяче», а «їхнє, пацюче» майбутнє.
— Але ж протистояти їм було б…
— Даремно. Навіть якщо припустити, що ми виграємо одну битву, то нас не стане на майбутні. Бастет, ми не зможемо виграти війну проти щурів. Нас просто недостатньо.
Я рефлекторно починаю випускати і втягувати кігті, а це означає лише одне — глибоке занепокоєння.
Зараз він мене виведе з рівноваги.
Не знаю, як ви, а я терпіти не можу, коли зі мною не погоджуються.
— То що?
— Ми вам не допоможемо, — відрізає сфінкс.
— Шкода, але тут нічого не вдієш, — каже Піфагор, — ходімо звідси, Бастет. Нам не можна гаяти часу.
Коти навколо нас виглядають вороже, деякі перекривають нам шлях, щоб не дати втекти єдиними сходами. Сфінкс перестає жувати, гидливо відкидає тіло наполовину згризеного горобця.
Мені більше аніскілечки не смішно. Гумор таки залежить від ситуації.
— Проте, якщо я добре зрозумів, опір острова не до вподоби королю пацюків, — веде далі він.
Сфінкс розкручує рожевий хвіст, кінчиком його ляскає по своєму трону.
— Якщо ми здамо вас Тамерланові, можливо, він подякує і захоче співпрацювати з нами.
— Ви ж не збираєтеся здати нас ворогам? — здивовано кажу я.
— Зрозумійте мене: я ставлю наші інтереси на перше місце. Я — лідер своєї зграї. Ви — своєї. Тут немає нічого особистого; можливо, ви б зробили те саме на моєму місці.
— Мені б ніколи не спало на думку зрадити свій вид! Це аморально.
— Ви розповідаєте мені про «мораль»? Це поняття, яким оперують люди. У котів головне лише виживання. Тому, я думаю, наші шанси на виживання будуть значно вищі, якщо ми віддамо вас «вашим» ворогам пацюкам.