Гімназист і Вогняний змій
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Серия: Юрко Туряниця #2
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: а-ба-ба-га-ла-ма-га
- ISBN: 978-617-585-138-8
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Гімназист і Вогняний змій». Краткое содержание книги:
Дивні речі кояться в столиці — одна за одною горять українські історичні будівлі. Деякі сліди ведуть до Першої зразкової гімназії, яка ризикує втратити репутацію ще й через... наркотики. Восьмикласник Юрко Туряниця разом з приватним детективом Назаром Шпигом та вірним бульдогом Джентльменом знову беруться за справу. Та чи під силу звичайному гімназистові випередити злодіїв і врятувати від забуття українську історію?..
У другій книзі відомого письменника Андрія Кокотюхи знову багато карколомних подій, смертельних небезпек, драматичних непорозумінь, покинутих будинків і, звичайно ж, страхітливого вогню.
Поки чекали, встигло пролунати два дзвінки - з уроку й на урок. Коли мама з татом нарешті з’явилися в дверях, Юрко підхопився, смикнувся до них. Та на півдорозі спинився, повторив уголос раніше сказане, дивлячись просто на матір:
— Це не моє!
— Що — не твоє? — видихнула вона.
— І що взагалі тут коїться? — тато виступив наперед, перестрівши поглядом поліцейського.
— Полковник Медвідько, — назвався той, показавши Іванові Туряниці посвідчення. — Цього тижня в одного з учнів гімназії виявили заборонені наркотичні препарати. Раніше ми отримували інформацію про те, що ця чума вже проникає сюди. У сусідів, школі номер тридцять, навіть спеціальну операцію проводили. Зловили торговців просто в шкільному дворі. Там охорона є, як у всіх тепер. Але самі охоронці й були посередниками, — поліцейський похитав пальцем. — Тут, у Першій зразковій, ніхто нічого такого й запідозрити не міг.
— Ми відсьогодні поміняли охоронну фірму, вставив Андронакі.
Пан Медвідько пояснив:
— Злочинці перемістилися до нас, бо в «тридцятці» ж їм усе перекрили. Воно ж як зараза. Пошесть. Згодні, пане Туряниця?
— До чого тут мій син? — сухо спитав той.
Бо саме в нього сьогодні знайшли ось не, — палець полковника показав на злощасний пакетик. — Подібне вже виявили кілька днів тому в одного старшокласника. Тепер, бачте, вони міняють тактику. Діють через восьмі класи. Так ніби безпечніше. Мовляв, не потраплять ці учні під підозру.
— Юра! — вигукнула мама, закрила рота долонею й уже сама ступила до сина, але тато зупинив її жестом.
— Тихо. Ми в усьому розберемося.
— Для того вас і гукнули, — примирливо заговорив Медвідько. — Якщо тут і зараз Юрій скаже, хто дав йому оце, ми все залагодимо. Розумію, в такому віці легко потрапити під поганий вплив. Навіть припускаю, що хлопчину залякали. Він повернеться в клас, я працюватиму з його інформацією далі.
— Це не моє, — відчеканив Юрко.
Упертий, — зітхнув полковник. — У такому разі ваше слово, Марку Григоровичу. Ми через подібне вже проходили.
Андронакі вкотре витер мокрого лоба.
Справді, — зітхнув приречено. — Зрозумійте, панове, це ж Перша зразкова гімназія. Репутація. Добре, що канікули починаються.
Ви тихенько забираєте Юрія додому. А за тиждень він просто не з’явиться більше па уроках. Куди його перевести, даруйте, - ваш клопіт. Ціна якому — все, що сталося зараз у ньому кабінеті, лишається тут. На жаль, метод випробуваний, - директор знову зітхнув. - Або так, або переконайте свого сина. Хай скаже, хто йому дав ось цю гидоту.
Тепер директорський палець тицьнув на пакетик.
— Ви провели експертизу? — Юрко дивувався батьковому спокою.
— Прошу? — стрепенувся Андронакі.
— Я не до вас, — Іван Туряниця повернувся до Медвідька. — Пане полковнику, ви отак на око визначили наркотики?
— А що там, по-вашому? — парирував той.
— Не знаю.
— Я неодмінно віддам це в лабораторію. Проте звертаю увагу: такий самий пакетик цього тижня вже вилучили в одного учня. І там справді були наркотичні речовини.
— Раз на раз не випадає, — тато глянув тепер уже на директора. - Пане Андронакі, я дякую за ваш дзвінок. Не треба давати справі хід. Ви праві, все це нікому не потрібно. Але якщо ми йдемо на угоду й розходимося мирно, оце, — він кивнув на пакетик, — не є жодним речовим доказом. Бо він не оформлений належно, під протокол. Адже в такому разі, пане директоре, треба офіційно визнати: в зразковій гімназії поширюють отруту. Хіба не удар по репутації?
Мудрий ви чоловік. Правильно мислите, - відповів замість Андронакі поліцейський. — Нашій роботі це не заважає. Ми неофіційно вже взяли гімназію під нагляд. Саме тому й отримали інформацію.
— Про мого сина?
— Так.
— Звідки?
Я щойно назвав вас мудрим. Хіба не розумієте, пане Туряниця, — джерел поліція не розголошує. Особливо стороннім особам.
— Я не сторонній.
— Причетні до справи?
Крива посмішка Юркові не сподобалася. Батькові, як він помітив, так само. Проте Іван Туряниця витримав повний знущання погляд Медвідька. Затим глянув на принишклу маму. Потім — на сина.
Ми розберемося. Пропоную на цьому розмову поки припинити. Юрку, бери речі, поїдемо додому.
Андронакі зиркнув на годинник.
— 1 швидше, панове. За п’ять хвилин дзвінок на перерву. Не треба, щоб вас побачили в коридорі.
Цілу дорогу ні пари з вуст.