Гімназист і Вогняний змій
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Серия: Юрко Туряниця #2
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: а-ба-ба-га-ла-ма-га
- ISBN: 978-617-585-138-8
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Гімназист і Вогняний змій». Краткое содержание книги:
Дивні речі кояться в столиці — одна за одною горять українські історичні будівлі. Деякі сліди ведуть до Першої зразкової гімназії, яка ризикує втратити репутацію ще й через... наркотики. Восьмикласник Юрко Туряниця разом з приватним детективом Назаром Шпигом та вірним бульдогом Джентльменом знову беруться за справу. Та чи під силу звичайному гімназистові випередити злодіїв і врятувати від забуття українську історію?..
У другій книзі відомого письменника Андрія Кокотюхи знову багато карколомних подій, смертельних небезпек, драматичних непорозумінь, покинутих будинків і, звичайно ж, страхітливого вогню.
— Питання номер один. Ти б дізнався, що я згорів разом з будинком. Що б робив? Пішов би в поліцію? Думаєш, тебе б хтось послухав? Забагато доведеться пояснювати. Хіба Олесь Добрянський зі своїми волонтерами тебе послухав. Один чорт, результат нульовий.
— Печально.
— Факт сумний, проте — факт, — кивнув Шпиг. — Отже, ти для Павука цілком безпечний. Він тебе використав, щоб дістати мене. Я б усе одно припхався сюди після такого попередження.
— Але ж він збирався й мене разом з вами поховати!
— Ха! Як ти собі уявляєш: тебе вижене — а мене спалить живцем? Ти свідок, Івановичу. Але всі ці нюанси — лише перша частина. Бо питання номер два: хто нас із тобою сьогодні витяг з того світу? Не випадково ж рятівник з’явився.
— Тут я теж згоден.
— І оді ось про що ще поміркуй. Цей невідомий знав, що тут буде відбуватися, - сищик кивнув на спалахи вогню, що вже були помітні з того місця, де вони стояли. - І для чогось прийшов сюди серед ночі. Переконатися, що Павук випустить свого Вогняного Змія? Завадити йому? Врятувати мене? В такому разі, мав би знати наперед, що сюди прийду я. Голова пухне, - Шпиг торкнувся потилиці. — Ґулю набили, довбешка без того болить, чорт забирай.
— Можу хіба припустити — за Пожежею теж хтось стежить, — невпевнено мовив Юрко.
— Хто? Для чого? А! — сищик відмахнувся. — Слухай, зараз я точно знаю лише одне. Нам із тобою тут лишатися не можна. Люди вже побачили пожежу, ще трохи — нагрянуть пожежні й поліція. Мене тут виявлять — хай собі, хоча так само доведеться багато пояснювати, ще й не повірять. Тобі треба тікати. Думав, як додому повернешся?
— Та планував... Тихенько, як вийшов. Куртка тхне, — Шпиг повів носом.
Не аж так. Дощик сіє. Поки добіжу — провітриться.
— Коли так — часу не гай. Жени!
Здалеку долинула сирена.
Крутнувся Юрко на п’ятах. Рвонув із місця, зник у ночі. Назад не озирався, закружляв вулицями й дворами. Біг упевнено й зловив себе на тому, що ніколи раніше так швидко не мчав. Стишив лише біля підземного переходу. Зупинився, набрав більше повітря в груди, немов збирався з містка на глибину пірнати.
До свого будинку дістався вже спокійним кроком.
Ковзнув у під’їзд, як вийшов.
У квартиру прослизнув так само тихо.
Тут усі спали, мовби й не сталося нічого.
Наче годину тому один із мешканців не був на волосину від смерті.
Щільно зачинившись у ванній, Юрко ввімкнув світло, зняв куртку. Уважно роздивився. Лише в одному місці помітив припалене, і то — легенько, не критично. Дивним чином удалося не лишити слідів. Руки тропіки припекло, але так само не дуже, обійшлося. Потягнув носом. Знову пощастило: запах вивітрився, бо в диму та біля вогню гімназист був не довго. Згадалося раптом, як пахнула татова куртка, в якій він ходив на Майдан...
Його — не так.
Обійшлося. Нехай Павук правий. Юрко справді спровокував його, прискорив події. Але ж хіба
не цього він хотів? Прикро, черговий дім згорів, хоча не мусив. Проте порівняно з тим, що могло статися...
Бррр!
Пересмикнуло Юрка. Прикрий морозець пробіг по всьому тілу.
Коли вже тихцем пробрався до себе в кімнату, навів будильник й вмостився, думав — не прийде сон після пережитого. Помилився: заснув, щойно торкнувся головою подушки.
Розділ двадцять п'ятий
Тут гімназист, розуміє — краще б він згорів разом зі старим будинком
Лише години три мав для сну.
Прокинувся — мовби виринув на поверхню, пірнувши перед тим у басейн з п’ятиметрової вишки. Труснув головою, не розуміючи, що розбудило. Будильник мовчав, та коли Юрко взяв телефон — відразу запікало, він аж здригнувся від несподіванки. Поруч вітально гавкнув Джентльмен, лапи вперлися в край ліжка. Спустивши ноги, Юрко сів, ще зачумлений, та довго не засиджувався. Адже нічого не сталося, мусить поводитись, як звичайно. Тож потріпав бульдога за карк, запхав ноги в капці й посунув у вапну.
Відразу почув — тато бушує.
— Це вже всі межі переходить! Ніби навмисне!
— Іване, та заспокойся вже!
— Ні, Раїсо Лук’янівно! Отепер я вже точно не заспокоюся! І вони в мене тепер спокою не матимуть! Я їм покажу!
Підозрюючи, в чому річ, Юрко зазирнув на кухню. Побачив маму, яка вклякла між татом і кухонним телевізором, ніби захищаючи техніку від чоловіка. Іван Туряниця емоційно вимахував руками, одну з яких стиснув у кулак. Ковзнувши поглядом по екрану, Юрко вгледів завершення повинного репортажу про нічну пожежу, яку вчора бачив на власні очі і яку сам же спровокував.
— О! — батько тицьнув на сина пальцем. - Навіть дитина не байдужа! Мій син щось відчував, переймається! А поліція і мерія... Ні, я так не залишу! Я до самого Кличка дійду!