Гімназист і Вогняний змій
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Серия: Юрко Туряниця #2
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: а-ба-ба-га-ла-ма-га
- ISBN: 978-617-585-138-8
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Гімназист і Вогняний змій». Краткое содержание книги:
Дивні речі кояться в столиці — одна за одною горять українські історичні будівлі. Деякі сліди ведуть до Першої зразкової гімназії, яка ризикує втратити репутацію ще й через... наркотики. Восьмикласник Юрко Туряниця разом з приватним детективом Назаром Шпигом та вірним бульдогом Джентльменом знову беруться за справу. Та чи під силу звичайному гімназистові випередити злодіїв і врятувати від забуття українську історію?..
У другій книзі відомого письменника Андрія Кокотюхи знову багато карколомних подій, смертельних небезпек, драматичних непорозумінь, покинутих будинків і, звичайно ж, страхітливого вогню.
— Коли я його застав у Раєвських вдома, ті двоє були схожі на гарних друзів, — процідив Юрко, вкотре згадавши про Лізу, і враз осяяло: - Гак це ж Раєвський сказав! Ну, Лізі, про мене! Ніхто не знав, що зі мною сталося сьогодні!
Майже ніхто, — зауважив Шпиг.
- Але Раєвського в кабінеті директора не було! Андронакі йому сказав? Навряд! Значить, Медвідько!
Ще один друг і партнер Стрельцова, — вдоволено кивнув сищик. — Бач, яке хитре павутиння.
Пожежа через свого спільника Вову підкидає наркотики комусь випадковому. Далі долучається Медвідько, який нібито має оперативну інформацію. Ваш директор погоджується зам’яти скандал. Першій зразковій він не потрібен. Потім Раєвський, якого ти, Івановичу, так само бачив у гімназії недавно, переконує папа Андронакі поміняти охорону. І — вуаля! — Шпиг зробив рукою театральний жест. — Фірма «Ваша Варта» отримує чергового клієнта, який буде багато платити, адже гімназія має заможних благодійників. Отак вони роблять бізнес.
Юрко наморщив лоба, закусив губу.
— Не зовсім випадковий.
-Хто?
— Антон Линевич. Той, кому Вова Нещерет підкинув такі самі пігулки. Це суперник його.
— Ух ти! Дівчину не поділили?
— Діана Загорій, — пояснив Юрко. — Вона не повелася на футбольну зірку. їй Антон більше подобається. Не тому, що шахіст. Просто... — він зам’явся, — ну, не знаю. Не поясню...
— Нічого, — сищик поплескав гімназиста по плечу. — Колись зможеш. А сказав ти мудру річ, напарнику. Вова ваш двох зайців убив. І доручення Павука виконав, який на Стрельцова працює. І конкурента з гімназії прибрав, Так само тебе сьогодні вивів з гри. Лишається тепер вичислити...
Савка вже помітно нервував, аж краєчки вух почервоніли.
Слухайте, може, десь-інде будете вичисляти?
Час уже, ось-ось народ повалить.
Що збирався відповісти Шпиг — невідомо.
Бо враз у Юрковій кишені писнув телефон повідомлення прийшло.
Гімназист звик відразу читати й відповідати.
Витяг мобільника.
Відкрив послання.
Пробіг очима раз. Потім — другий.
Шкіра взялася сиротами.
Мовчки показав Шпигові.
«ЗРОБИТЬ ЦЕ ЗА ГОДИНУ. ЗНОВУ. ПОДІЛ. ВСТИГНИ»
Нижче значилася точна адреса.
Розділ двадцять восьмий
Тут гімназист робить останнє відкриття
— Пастка. Ще одна.
Гімназист і сищик стояли на вулиці біля бару, з тильної сторони, де Юрко припнув бульдога. Джентльмен досі стрибав на прив’язі й помітно нервував. Хвилювання хазяїна передалося йому, а заразом і неспокій Назара Шпига відчував. Знайома поведінка — так завжди бувало, коли бульдог нюхом відчував бій і починав готуватися.
— Капкан, — повторив сищик.
— Навряд, — хитнув Юрко головою.
— Чому так вирішив? Я тобі, Івановичу, як собі вірю. Давно казав — не по роках мудрий. Та, однак поясни.
— Третє питання, пане Шпиг. Тс, без відповіді. Ми ж шукаємо третю особу. Тобто, я припустив — вона існує. Ви кажете — нема, досить уже тих, що є. Але час іде. Тут попереджають: маємо годину.
Шпиг смикнув себе за вус, потім легенько тупнув ногою. Бульдогові не сподобалося, він обурено тявкнув. Юрко похитав головою, Джентльмен пирхнув, сів, намагаючись зберігати спокій та старанно це демонструючи.
— Поясни, Івановичу.
- Є хтось, хто добре обізнаний у справах Пожежі. Давайте так його називати, щоб не плутатися.
— Не тягни вже!
- Ця особа, - зітхнув Юрко, - повідомила про нову акцію, яку треба зупинити. Минулого разу, в записці було просто попередження. Наш невідомий інформатор знав, що я шукаю Змія. Але це — не Вова Нещерет. Той міг би придумати, як підкинути першу записку. Проте зараз тягнути мене в пастку безглуздо. Мене виведено з гри, пане Шпиг. Його стараннями, його зусиллями. Для чого тепер мене добивати?
— Свідок.
Що я бачив, що знаю? — гімназист уже заводився, лице пашіло. — Те саме, що й ви! А якби могли комусь сказати раніше — хіба б не сказали? Ви ж самі говорили: не послухають, не повірять, забалакають! Невже Павук, тим більше - Стрельцов не розуміють цього? Та спалити нас ніхто не наказував!
Помилка, Івановичу. Він же чекав там...
...На вас! Не на мене! Моя поява внесла корективи в Павукові плани. Та не думаю, що Стрельцов таке схвалив би. Вбити вас — мабуть. Мене? Гімназиста, учня, дитину? Після такого точно не мав би спокою, згодні?
Шпиг потер потилицю.
— Чорт його знає... Може, ти й правий. То, значить, маємо янгола-охоронця?
— Не певен, що янгола. Але після нічного порятунку — охоронця точно. Пане Шпиг, годинник цокає! В нас хвилин сорок!