Келія Чайної Троянди. 1989-1999

Холодний, сонячний, вітряний день. Виявляється, цей чай, привезений Тузом, настільки гарний, що його не треба виварювати, як звикли ми з Кашкою протягом останніх років, а достатньо запарювати у заварнику, як було це заведено у давні наші — ще наші — часи. Вчорашня тривога, як і передбачалося, відступила опівночі. Спав міцним, наче теперішній чай, сном і майже не пригадую сновидінь. Два аспекти мого письма, про яке думав зранку: одноманітна побудова речення — і плинність тем. Не можу вхопитися за щось одне, рухатися вглиб і вшир на обмеженій певним горизонтом території. Натомість — ковзання поверхнями, сьогодні тут, завтра там, відсутність панорамного, кольорового, об'ємного бачення одного й того ж, а не щоразу іншого ментального краєвиду. Отже, знову все зводиться до бачення, цього разу бачення через-письмо. Так, наче продовжую користуватися окулярами, лінзи яких уже заслабкі для моїх очей або ж неправильно підібрані. Гостра потреба чіткости, «драстичности», різкости. А ця потреба, у свою чергу, повертає до не менш давньої за проблему бачення, а може, до одночасної і глибоко пов'язаної з нею проблеми інтеґрації. Хоча вже не раз критикував і зустрічався з критикою інших щодо самої можливости такого стану у теперішньо-тутешньому житті, хоча вже написана — і навіть надрукована — «Людина на крижині». Так, плинність, часовість, «танучість» людини — усього цього не можна заперечити. Але ось питання: чи був я крижиною? Адже для того, щоб почати розтавати, треба спочатку закрижаніти. Проблема бачення-через-письмо, проблема духовної інтеграції, скупчення, концентрації тощо — це, якщо скористатися моїм давнім, улюбленим порівнянням, проблема калейдоскопа. Хаос різнобарвних скелець (відчуттів, емоцій і думок), крізь які я сприймаю світ. Сьогодні світ зелений, завтра червоний — і так без кінця. Тим часом треба поглянути на самі скельця. Візерунок — гармонійний, чіткий, геометричний, — тобто лад. Я чудово розумію, що цей лад — ілюзія, створена дзеркалами, які є у кожному калейдоскопі. Але це та ілюзія, без якої взагалі неможливо жити. Скельця довіку залишаться в хаосі, інакше це буде вітраж, тобто одна і та сама статична картина. Натомість дзеркала письма, рух і світло — необхідні умови для кожного калейдоскопічного візерунка — створюють усе нові й нові ілюзії ладу, основним виправданням яких є їхня краса.