Фрагменти із сувою мойр. Частина 2. Театр прози

У глибині душі Іван Василевський і сам про таке подумував, і його тримало в остогидлому гуртожитку хіба те, що платити там треба менше, як за найгіршу кімнату.

— А скільки кладеш? — спитав Іван по-господарському.

— Двадцятку! — легковажно кинув Сало. — Всього двадцятку, зате отдєльна комната. Можна й бабку коли-не-коли привести. Красота!

І лице в Сала ще інтенсивніше заблищало, як у нього траплялося завжди, коли всміхався.

Так Іван Василевський і потрапив до того дому, власне, у сферу, бо й кожен дім — це окрема мильна бульбашка, в яку загнано його мешканців, отож вони в тому замкнутому колі й колотяться.

Відтворюючи ту історію, я, оповідач, бачу її як театр, а кожна п’єса повинна мати розписа дійових осіб. Їх потім вносять до програмок із підзаголовком: «Дійові особи та виконавці»; у нашому випадку це театр не драматичний, а прози, тож є самі дійові особи. Їх п’ять, відтак уважаю не зайвим записати їх від себе:

Аркадій Петрович ПАСТУХ — господар дому (номінальний).

Таїсія Іванівна — господиня (справжня).

Людмила — їхня дочка.

Іван ВАСИЛЕВСЬКИЙ — квартирант.

Федір САЛО — колишній квартирант.

Юрба й окремі персонажі з юрби.

У драмі діють ще два персонажі: Пес та Кіт, а що вони не герої байок, тобто не мають алегоричного навантаження[3], їх можна в запису дійових осіб не подавати. Але й вони, зрештою, є посельцями Сфери, тобто Мильної Бульбашки, тож належить згадати в ремарці і їх.

Бачу всіх дійовців ніби на кону. Виступили одне за одним, з’явившись із темряви, і пройшли перед моїм зором, вряди-годи озираючись чи призупиняючись, ніби крадьки стежили за тим, хто йшов попереду, а перший ніби озирався на глядачів. Останніми пробігли Пес та Кіт.

Відтак уздрів і Сферу: дім, ніби куля, розділений на кімнати, усього їх чотири. І кожен із названих, крім Феді Сала та юрби (їх у цьому початковому виступі не було), знайшов собі місце в окремому помешканні. Кіт зайшов до кімнати господині й вистрибнув на ліжко, Пес улігся при виході в коридорці.

Я подумав: конфлікт перший: чоловік із жінкою разом не сплять, а це значить, що стосунки між ними напружені. Ось і їхні обличчя: випливають почережно і застигають на мить, щоб я міг роздивитися. Чоловік зайшов до себе, завмер на хвилю, ніби прислухаючись, а тоді повернувсь у мій бік: худий, кругловидий, в помнутій халамидного типу одежі; обличчя десь таке, як і в Івана Василевського під ту пору, коли прийшов до мене востаннє й запропонував викупити в нього його борг. Аркадій Пастух озирнувся крадьковито, витяг з-під матрацу пляшку, перехилив, зробив кілька ковтків, тоді закоркував і сховав на те ж місце.

Жінка, тобто Таїсія Іванівна, почала стелити ліжко. Раптово завмерла, ніби прислухаючись. Невелика, кругленька, але обличчя, хоч і не худе, жорстке.

Їхня дочка (так Іванові уявлялося напочатку, потім тут з’являться корективи) Людмила — висока, темна, вже не першої молодості, але й не останньої, стоїть біля вікна, дивиться на краєвида, а на її лиці — загадкова всмішка, яка й красить її, і спотворює, ні, таки більше красить.