Фрагменти із сувою мойр. Частина 2. Театр прози

Світ — це система сфер. Івана Василевського колись уразила картина Ієроніма Босха: стеблиста рослина із плодом, схожим на мильну бульбашку, всередині — оголені в лежачій позі Він та Вона. Цього альбома приніс на курс наш однокурсник Борис Ковзя, який завжди ошатно одягався, завше в краватці й білій сорочці, волосся прилизане, обличчя лискуче, ніби щоранку його драїв, — ну, справжнісінька тобі ковзя! Його батьки їздили по закордонах, отож вони й привезли альбома Босха, і студенти, скупчившись біля Ковзі, із німим зачудуванням розглядали витвори аж надто розбуявілої фантазії. Але для Івана Василевського разючою виявилася саме ота репродукція — гола пара в мильній бульбашці, що й означала сферу. Зрештою, подумав він тоді, життя і є творенням отаких мильних бульбашок, в які загнано більшу чи меншу кількість людей, а все починається від звісного пошуку пари для розмноження, бо це біологічний закон, який сильніший від усіх наших вибаганок. Йому, Іванові, потім снився той плід-бульбашка; зрештою, сфери бувають більші й менші: любовна ж пара її початок, а не кінець; потім сфера наповнюється дітьми, а система таких сфер — село, чи місто, завод, вулиця, інституція, навчальний заклад, магазин і ще якісь там з’єднання, тобто малі бульбашки вправляються у великі, а найбільша, — сприйнятна для нашого розуму та пізнання — ота гігантська, що розгортається над головою — бульбашка неба, в яку вводиться бульбашка планети. І все це по-своєму замкнуте, а вони, живі істоти, ніби чорна гусінь. Бачив якось таку гусінь на листкові вільхи: чорні, ніби хромовані тільця, які пожирають живу плоть листка для того, щоб потім виткати кокона, тобто знову-таки сферу, з якої вилетять для парування із собі подібними метелики, які знову народять гусінь.