Діаманти Ківі-Ківі
- Автор: Дауманн Рудольф
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: З. П. Кундіренко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Діаманти Ківі-Ківі». Краткое содержание книги:
Повість проливає яскраве світло на злочинну діяльність міжнародних компаній в Республіці Конго і в наші дні.
У книзі вміщено також оповідання «Маукі з Калахарі».
Обидва твори Р. Дауманна пройняті гарячою симпатією до поневолених африканських народів.
Маукі повторював за куховаркою все, що вона говорила, хоч еони обоє добре знали: такий день ніколи не настане. Марія Магдалина, як і інші робітники ферми, все своє життя не могла відробити боргу баасові Крішансену. Стара жінка зо зла жбурнула в казан з пшоном шмат лою, а згодом зачерпнула звідти для Маукі повний тін, квадратну бляшанку з-під бензину. Така каністра разом з бензином коштувала в Рітфонтейні всього чотири шилінги, а в розрахунковій книзі бааса Крішансена було оцінено її інакше: «За новий посуд для їжі, оцинкований — п'ять шилінгів п'ять пенсів».
На початку 1946 року Піта Крішансена спіткала біда. Одного разу на ферму «Епукіро-ост» невідомий рехоботер бастард[9] пригнав невелику отару каракульських овець. З вигляду він був схожий на білого, тільки одвисла нижня губа та кучеряве волосся видавали його африканське походження. Крішансен помітив це, як тільки високий худорлявий чоловік підійшов до нього і, вишукано відрекомендувавшись, попросив дозволу напоїти в ставку своїх овець і волів. Так, він справді рехоботер по матері, але батько його був чистокровний німець. Незнайомець сказав, що носить ім'я батька — Філіпп Екендель. Свою маленьку ферму рехоботер передав молодшому братові, а сам, хоч і мав чималу сім'ю, вирішив спробувати щастя тут, на краю Калахарі. Як учасникові війни — він воював проти фашистів під Соллумом і Бенгазі, а згодом у Сіцілії та Італії, — йому дали земельний наділ у долині Летіахау. Африкандер туди і прямував з отарою.
Крішансен глянув на карту, на якій було позначено межі наділу, і похмурнів. Досі він вважав себе повновладним хазяїном усіх горбів і низин на схід і південь від ферми «Епукіро-ост». У дощовий рік вівчарі переганяли в долину Летіахау, де були багаті випаси, його великі отари. Забрати собі ту землю він не міг, бо мав уже визначені законом для однієї ферми десять тисяч акрів. Крішансен в задумі пошкрябав тижневу щетину на обличчі.
— Друже, — удавано співчутливо сказав він, — вас чекає неминуча загибель. Кожен п'ятий рік у Летіахау тільки протягом тижня буває вода. Та й то дуже мало. Ні, на жаль, там не можна збудувати греблі. Даремна трата сил і коштів. Ґрунтових вод у тій пропеченій пекельним сонцем долині теж нема. А скільки левів у Калахарі! Вони смачно повечеряють вашими каракулями. Як могла земельна комісія Бечуаналенду виділити для вас таку непридатну землю? Послухайтесь поради фермера, що прожив у пустині чимало, і повертайте назад. Вище по течії, у Кай-Кай є ще вільна земля.
— Але для мене вона занадто дорога! — всміхнувся рехоботер. — Левів я не боюсь, бо під час війни навчився влучно стріляти. Я доброволець Бечуаналендського полку, був двічі тяжко поранений і цим чесно заслужив собі повні громадські права. Тепер влаштуюся на цьому клапті землі і забезпечу собі життя. Ці місця я знаю досить добре. Десять років тому я шукав золото по той бік Летіахау, звичайно, нічого не знайшов, але мені здалося, що з каракульськими вівцями в цих місцях можна дещо заробити. Тому я сюди і прийшов. Зі мною дружина, п'ять синів та два одружені двоюрідні брати.
— Як хочете, я попередив вас! — вигукнув Крішансен. — У моїй особі ви знайдете доброго сусіда, який в скрутний час готовий подати вам пораду чи допомогу. Охоче запросив би вас погостювати в Епукіро, але розумію: для нових поселенців час — гроші. Щасливої дороги!
Не раз у наступні дні баас Піт, виїхавши на горби, що розділяли долини Епукіро і Летіахау, в сильний бінокль придивлявся до нових сусідів. Він лютував. Січень видався дощовим, у лютому теж не було жодної піщаної бурі, навпаки, небо ніби прорвалося, і по убогих сухих улоговинах дзюркотіли веселі струмки. Вдруге зазеленіла трава, а оголені кущі колючок знову вбралися в листя та квіти.
Крішансен вислав на розвідку мисливців гереро, і вони розповідали, як старанно працюють рехоботери, споруджуючи дамбу для ставка, які вони сміливі на полюванні. Нові сусіди заготували собі м'яса, мабуть, на цілий рік, бо в Калахарі водилися і вільдебести[10] і гартебести[11], і кози. А щодо піщаних сарн, так їх тут була сила-силенна. Навіть бродячі бушмени, що мали примітивне мисливське спорядження, наїдалися в цій долині м'яса досхочу.
Наприкінці лютого новий фермер Філіпп Екендель приїхав на волі до Піта Крішансена, розповів про будівництво житла, висловив велике задоволення своїм наділом і попросив у сусідів для овець один-два мішки солі-лизунця.
9
Рехоботер бастард — народ, що походить від готтентотів і бурів.
10
Вільдебест — рогата антилопа, гну.
11
Гартебест — різновидність антилопи.