Діаманти Ківі-Ківі
- Автор: Дауманн Рудольф
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: З. П. Кундіренко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Діаманти Ківі-Ківі». Краткое содержание книги:
Повість проливає яскраве світло на злочинну діяльність міжнародних компаній в Республіці Конго і в наші дні.
У книзі вміщено також оповідання «Маукі з Калахарі».
Обидва твори Р. Дауманна пройняті гарячою симпатією до поневолених африканських народів.
Ішов пам'ятний 1945 рік. Друга світова війна зачепила й місцевих білих — африкандерів, хоча вони, власне, не мали нічого проти нюрнберзького расового закону. У Південній Африці всі кольорові народи — індери, бази-ти, кафри, бушмени, готтентоти, матабеле, грікво, зулуси — були поза законом. Чимало однодумців хазяїна ферми «Епукіро-ост» вимагали такої політики і щодо йоханнесбурзьких євреїв. Темношкірі не мали права виступати свідками проти білих. Неграм земельні наділи давали лише в спеціальних резерваціях. Хто ж займав ділянку в іншому місці, мусив відбувати трудову повинність протягом дев'яти місяців. Це були мудрі закони, і вони цілком задовольняли фермера Крішансена.
В найзасушливішу пору року, коли спека ставала нестерпною і на сланцево-глинистих грунтах долини Епукіро никла під палючим сонцем трава, Крішансен викликав по черзі на ферму наймитів для розрахунку.
Цього разу гладкий фермер зустрів Маукі, сидячи в шезлонзі, що стояв під сухою акацією, пофарбованою в зелений колір і прикрашеною різноколірними ліхтариками й блискучими скляними кулями. Поруч нього, праворуч, стояв сифон з крижаною содовою водою, ліворуч — пляшка віскі.
— З різдвом, Маукі! — привітав він свого наймита, наливаючи собі у фужер віскі і содової води. — З веселим різдвом… Чи ти, пак, не знаєш, що таке різдво. Це день, коли малого Христа знайшли в сараї у Віфлеємі і ангели співали над ним. Он воно як, дурнику! Хіба ж тобі це зрозуміти! — І він загорлав якусь пісню. — Ну, Маукі, — скінчивши співати, сказав хазяїн, — давай розрахуємось. Ти одержав від мене… — Крішансен розгорнув довгу синю книжку, обкладинка якої з кожним роком ставала все більш потертою, і прочитав: — «Параграф перший контракту: харчі по три шилінги за триста шістдесят днів і ночей; параграф другий: одяг та житло…» Далі — завдаток, а крім того — багато інших витрат. Тут усе записано, Маукі. Разом це становить сто п'ятдесят фунтів п'ятнадцять шилінгів дев'ятнадцять пенсів… З цієї суми відрахуємо належну платню, премії, подарунки, всього сто шість фунтів десять шилінгів. Лишається на мою користь п'ятдесят фунтів. Оці п'ятдесят ми й припишемо до твого боргу. Ось так…
Після цього на борговому рахунку Маукі у книзі Піта Крішансена стало двісті п'ятдесят фунтів стерлінгів. Наймит мав підтвердити борг відбитком обох великих пальців на розрахунковому листку.
— Ось штемпельна подушечка. Та-а-а-к, повертай палець повільно справа наліво. Чудовий, чіткий відбиток! Якби ти не був таким справним хлопцем, Маукі, я давно вигнав би тебе в Калахарі, туди, де зовсім нема води! Двісті п'ятдесят фунтів! Це, хлопче, стільки, скільки коштують сорок першосортних смушків! Ну, давай, наллю тобі трохи. — І він показав рукою в куток кімнати, де поряд з бутлем стояв погнутий бляшаний келех.
Поки бушмен пропускав крізь пересохле горло сивуху, фермер голосно затягнув пісню. Потім урвав спів і кинув Маукі:
— Ну, йди геть — від тебе смердить!
Раптом Крішансен зареготав, йому здалося дуже кумедним, що тут, у цій клятій країні на краю великої Калахарі, все навпаки: влітку — зима, а взимку — нестерпна спека, снігу тут не буває, хоча холодними ночами вода в коритах промерзає до дна. Де тут візьмеш ялинку? Добре, що хоч шанобливі сини надіслали йому на свято різдвяні листівки з зображенням ялинок. Зате Крішансен на фермі «Епукіро-ост» мав удосталь горілки і содової води, а на рахунку у банку Рітфонтейма — кругленьку суму грошей. Хлоп'ята, і той, що в Преторії, і той, що в місті на Тафельберзі, і наймолодший — в далекому, оповитому туманом Оксфорді будуть раді, коли одержать чеки від свого батька.
— Ну, що подарував тобі баас на свято Христа? — спитала Марія Магдалина в Маукі, який стояв перед нею, злегка похитуючись.
— Горілки! — прицмокнув язиком бушмен. — Три повних келехи. І пісню гарну заспівав для Маукі! — Юнак ураз посерйознішав і зажурено сів біля великого казана, де варилось пшоно. — Борг знову збільшився. П'ять разів по п'ять всі пальці на обох руках. Ось скільки фунтів!
— Ще п'ятдесят фунтів поверх старого боргу? — обурено вигукнула куховарка. — І ти приклав під тим боргом свої пальці, Маукі?
Той, похитуючись, сумно похилив голову.
— Ти дурний бушмен, Маукі, — сердито вилаяла його жінка. — Баас мусив заплатити тобі п'ятдесят блискучих золотих монет за те, що ти так старанно доглядав овець. Баас обдурює тебе. Почекай, ось приїде в Епукіро пан інспектор, # попрошу його перевірити твою розрахункову книгу при мені і скажу: «Цього баас Маукі не давав, сер! Ні, цього хлопець не одержував!» Ти теж підтвердиш усе…