Діаманти Ківі-Ківі

Маукі сидів навпочіпки і, як тільки котрийсь з псів кидався до нього, падав на пісок, відкочуючись убік. У руці в нього був добрий ціпок, але він не наважувався підняти його на злих хазяйських собак, хоч ті болюче били його лапами і хвостами. З обличчя хлопчика не сходила збентежена усмішка. Намагаючись заспокоїти розлючених псів, він раз у раз повторював: «Чек-чек-чаллі!»

Маукі не знайшов у своїй рідній мові інших слів і тоді, коли Крішансен, шмагаючи його по спині міцним, гнучким шамбоком, горлав:

— Порушив контракт, вошивою! Вкрав одяг! А за крадіжку — десять років каторги! Я навчу тебе, негіднику, шанувати закони бога і власті! Геть на ферму, а то звелю зняти з собак намордники!

Тоді Маукі ще погано розумів білих і йшов туди, куди його гнав шамбок. Втомлений, виснажений, він ледве стояв на ногах. Доплентавшись до ферми, хлопчик упав непритомний біля іржавих казанів.

Другого дня Маукі довідався, що йому заборонено вільно ходити по рідній Кай-Кай та великій Калахарі, поки не відробить свого боргу баасові Піту Крішансену.

Тут же покликали рітбоя, старого негра з племені овамбо, наділи на тремтячу руку вівчаря наручник і стальним ланцюгом з'єднали його з лівою ногою Маукі. Так вони мали ходити доти, поки старий овамбо навчить молодого бушмена доглядати овець.

Ланцюг сковував їх понад рік, доки старий вівчар не склепив навік свої втомлені хворі очі. Два дні Маукі ніс на спині труп старого, що вже почав розкладатися, і лише на фермі хлопця звільнили від ланцюга та мертвого тіла. З того часу через кожні півроку бушмен приходив до хазяїна і питав, скільки днів і тижнів ще йому треба працювати, щоб відробити великий борг.

Та надії хлопця на волю були марні, бо надто старанно і вміло доглядав він отару і надто хитро вів розрахункову книгу товстий фермер. У старого вівчаря було в отарі двадцять вівцематок і п'ятеро баранів. Тепер у Маукі стало сто десять голів овець, однак фермер і гадки не мав дати йому помічника. Тільки тоді, коли ретельний бушмен добував смушків більше, ніж розраховував хазяїн, йому видавали нагороду — коров'ячий ріг нюхального тютюну. Проте частіше по спині Маукі гуляв шамбок, особливо коли від передчасного окоту гинула якась породиста вівцематка. Ніхто не жалів хлопця. Тільки Марія Магдалина дбала про Маукі. Вона втішала хлопця і лікувала його рани від побоїв зіллям та пластирями з глини.

Непомітно Маукі змужнів і став дорослим. Був він невисокий на зріст, широкий у стегнах, але худий — з-під жовтої шкіри випиналися кістки та м'язи. На підборідді і навколо рота пробивався рідкий пушок, а над низьким лобом в усі боки стирчало розкуйовджене кучеряве волосся. Маукі завжди був на ногах, від чого підошви в нього зашкарубли й огрубіли.

Наближалися різдвяні свята. Крішансен усе частіше розкривав біблію, що разом з каталогом каракульських овець і книжками про їх розведення становила бібліотеку ферми «Епукіро-ост». Правда, було там ще кілька ілюстрованих журналів, що лишилися після гостювання трьох хазяйських синів, один з яких учився в Преторії, другий — у Капштадті, а третій — аж в Оксфорді. Вивчали вони там, на думку Крішансена, казна-що: геологію, ветеринарію, а наймолодший готувався стати судовим крутієм, щоб заробляти фунти суддею або ж хитрою адвокатською практикою.