Діаманти Ківі-Ківі

— Маукі! Маукі! Води! Води!

Проте бушмен був таким же невблаганним, як і скелі гір Нгам-Нгам, хоч і вболівав, що не може спуститися вниз і напоїти спраглих. Коли сонце вже повернуло на захід, Маукі помітив, що між білими зчинилася бійка. У фляжці одного з них виявилося кілька краплин води, та він не захотів поділитися з своїм товаришем. Маукі бачив, як шалено звивався в повітрі нагай з шкіри нільського бегемота, чув, як він з посвистом розсікав повітря.

— Страшна-страшна спрага!.. — промовив Маукі, коли серед ночі до нього долинув знизу солодкуватий трупний запах. — Так-так, баасе Товнтон, і той, другий, у вас більше нема шамбока. Кінець.

— Довгий ніж і дві кулі! — установив бушмен, спустившись із скелі в ущелину. На мить Маукі затримався біля мішків із золотом, поклав один собі на плечі і рушив у далеку мандрівку.

З важкою ношею Маукі попрямував туди, де лишився джип. У ящику з інструментами він знайшов терпуг і звільнився від наручника і ланцюга. Потім облив машину бензином з запасної каністри, підпалив запальничкою, і від джипа повалив густий дим. Піднімаючись угору метрів на тридцять, він чітко вирізьблювався на тлі грізних стрімких скель гір Нгам-Нгам.

Згинаючись під вагою незграбного шкіряного мішка, Маукі пісками північної Калахарі прямував у Кай-Кай. Душа його була сповнена великих надій. Не одну ніч він думав на самотині про своє життя: «Білі бааси були до мене несправедливі. Вони не стримали обіцянки. Мабуть, серед них нема правдивих. Вони горланять: «Ах, ти, собака, ах, ти негідник! Працюй, а то дістанеш шамбока!»