Діаманти Ківі-Ківі

— Гаразд, я їду. Але разом з Маукі! — рішуче заявив рехоботер.

— Ви одержите бушмена, якщо заплатите його борг. Двісті п'ятдесят фунтів золотом на стіл, і я передаю контракт! — глузував господар «Епукіро-ост». — Або ж віддайте за цю свиню свого племінного барана!

— Ви одержите його! Міллер, Гроссе, будьте свідками. Я віддаю містерові Піту Крішансену за Маукі племінного барана Чорне Диво. Давайте папір і кличте Маукі! Закріпимо угоду письмово. На ваше слово честі, баасе, я плюю!

Проте укладення договору не відбулося. На виклик замість Маукі з'явилася Марія Магдалина з ополоником у руці.

— Хто тут зве Маукі? Баас? Нехай йому буде соромно, що так побив бідолашного хлопця. Коли приїхали поліцаї, Маукі злякався і подався в пустиню. Спочатку він повз, потім підвівся і пішов, хитаючись, мов гілка акації в піщану бурю, а там побіг щосили, ніби сарна. Так, я бачила, як він тікав туди, в безкраю пустиню… Якщо баас пошле собак або отих дурнів мисливців, я согрішу — отрую всіх. Амінь!

«Амінь» — було найсвятішою клятвою готтентотки.

— Шкода племінного барана! — сказав Крішансен. — Ну, а бушмен нехай тікає! Від контракту він усе одно не втече.

— Якщо Маукі шукатиме притулку в мене, — заявив Екендель, — то моя пропозиція лишається в силі. — Він засунув рушницю у чохол, скочив у сідло і поскакав з двору.

Тиждень, а чи й довше рехоботер чекав бушмена. Та Маукі не приходив.

Він був, проте, зовсім близько від ферми Летіахау — в печері Могили бушменів, стіни якої в далекому минулому великий митець, син його народу, розмалював хвилюючими картинами полювання. Маукі прийшов сюди, ледве тримаючись на ногах від слабості і болю. Тут і натрапили на нього два бродячих бушмени. Вони розклали в печері невелике багаття з коріння трави. Полум'я вогнища осяяло стіни, і Маукі з цікавістю розглядав картини. На них були зображені його низькорослі предки, що полювали з луками і стрілами на левів, антилоп, гартебестів і навіть на слонів. Збиваючи хмари піску, бушмени заганяли до смерті вільдебестів і сарн, потім їли м'ясо і, розхитуючись, танцювали урочистий священний танець.

Нові друзі Маукі, літній бушмен та його син, добре доглядали хворого: приносили дині-чамбас і їстівне насіння з трав, клали на рани холодні пластирі з нажованої тростини і розтертих квітів, викопували для нього солодкі медові лялечки земляних бджіл, ловили втомлених вівсянок і молодих дурних цапів.

За це Маукі давав їм покурити з красуні люльки, доки в кисеті був тютюн. Поївши, він розповідав їм про свою роботу в бааса, а його опікуни — про заманливе вільне життя серед незайманих просторів Калахарі. Маукі пригадував дитинство, коли й він бродив по пустині у мисливських сандалях, з довбнею, стрілами і буром для добування води. Тоді він був сам собі хазяїн, підвладний тільки вимогам голодного шлунку та простим законам свого мисливського племені.