Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Рік 1947 знаменний, принаймні, трьома подіями. Першою став новий більшовицький голодомор, організований Хрущовим за наказом Сталіна, та який, хоч і уніс півтора мільйони жертов, але був — значною мірою, зірваний. Завдяки, як попередній діяльності ОУН на теренах України підчас німецької окупації, так і завдяки допомозі продовольством із Західної України. Тому Москві й удалося убити “всього” півтора мільйона українців. А розраховувала вона, можливо, — на десятки мільйонів: “война — всє спішєт!” Другою знаменною подією став початок колективізації в Західній Україні, якій нарід противився, як міг. Третьою стали так звані “рейди УПА” на захід.
Так, німецька газета “Мюнхенер Меркур” від 12.09.1947 надрукувала статтю “Біля Пассау затримано українців, де подала відомості про чоту сотника УПА Михайла Дуди, яка пройшовши 1500 км теренами Польщі, Словаччини, Чехії та Австрії, — за 4 місяці бойового маршу дісталася американської зони окупації, як і планувалося. Від сотні полишилось тільки 36 бійців. Їх шлях не був засланий килимами, вони змушені були розділюватися на дрібні групки, обминати пости, потім з’єднуватися знову; часом — відстрілюватися. Найбільше втрат вони зазнали під Пільзеном у Чехії, де 20 убито, а 31 поранено. Протягом 1947–1948 так прибуло до Німеччини ще чотири сотні бійців УПА.
Ці безприкладні рейди, що викликали загальне захоплення майстерністю та вишколом українських солдатів, — досягли першої цілі, яку ставив перед собою генерал–хорунжий, висилаючи свої сотні на Захід — розголосу у світі. Про українську справу та українську боротьбу узнали від делегованих — через журналістів — мільйони людей в Європі та за океаном. Але, попри те, що вже розпочалася, практично, холодна війна та гранично прояснилася московська установка на загарбання світу, — на політиків Заходу це помітно не вплинуло.
Командуючий УПА загинув 5 березня 1950 біля с. Білогорща, при й досі не з’ясованих обставинах. Один із найвидатніших героїв нашої української історії. Його місце займає його заступник, Василь Коваль, але — надто нерівними є сили, та визвольна боротьба поступово вщухає, хоч протягнеться ще багацько років.
За звірячим совєцьким звичаєм, десь 1945 російські енкаведисти репресували усіх вистежених ними родичів генерала Романа Шухевича: мати, сестру, дружину з синою Юрієм (12 років) та дочкою Марією (5 років) та матір’ю. Від тих пір їм призначено було по кінець життя тинятися по таборах та засланнях.
Мати дружини померла ще у Львові, в тюрмі, рік по арешті. Мати генерала — вже відбувши “срок” (за віщо?), на засланні в Казахстані.
Дружина командуючого, Наталія Шухевич (Березинська, 1910 року народження), коли злочинний режим уже впав — 1993, пригадувала російського слідчого у Львові Тєрєнтьєва, який збивав її по спині до непритомності гумовим кийком, поки спина не чорніла від синців. Він добре знав, що вона ніколи не займалася політикою, та не мала в чому й зізнаватись. Бо, не сповіщав же її чоловік, ясна річ, про те, де він на даний час перебуває. На це розуму слідчого ще вистачало. Бив, як виходячи з державних міркувань, так і просто – «по–русскі» — “чтоби жізнь мєдом нє казалась”; ну, а ще для власного задоволення, безумовно. Адже, ви пам’ятаєте оті їх соціальні сходини, де кожний мазохистськи насолоджується знущанням вищих, а сам за це садистично знущаєься над нижчими.
Врятувало пані Наталію та її дітей — тільки падіння, бодай тимчасове, — Імперії Зла.
Наостанок можна ще раз повернутись до головного. Першою ціллю збройної боротьби ОУН–УПА, як це не одного разу проголошувалося, було створення Української Самостійної Держави, але вже з кінцем Другої світової, коли на “демократичному” Заході Сталіна мало не носили на руках, — ця ціль відсувалася до невизначеного майбутнього. Так, чи варто було? — чи не віддали були люди своїх життів на марно? Безумовно — ні. Бо, коли до історії підходять з отим, одеським, — “а што я с етого буду імєть?” — то саме тоді нічого і “нє імєют”.
Про діяльність ОУН–УПА, як великий урок принциповості всьому людству — боротьбу проти тоталітаризму як такого, — ми вже писали; але — було й чимало іншого, та теж, — далеко не збитків. Приклад УПА та її пропагандові рейди на терени сусідніх країн, — не могли не загальмувати їх збільшовичення.
Мала першорядне значення ця боротьба й для самого народу, самої країни, створюючи героїчний історичний прецедент: та — не тільки. Бо, були й безпосередні практичні наслідки.