Українське письменство

Листи Я. І. Щоголева до М. Ф. Комарова{188}

Лексикограф і популяризатор, ретельний етнограф-збирач, юрист з освіти і фаху, М. Ф. Комаров порівнюючи мало був причетний до красного письменства, до літературної критики, до історично-літературних студій. Але цілком байдужим до письменства, розуміється, не був, та й не міг бути. Для нього, як і для інших людей його покоління, українське слово було «єдине добро», «пам’ятка колишньої слави і запорука майбутнього розцвіту», і на службі тому слову він узяв на себе найневдячнішу, найкопіткішу частину — реєстрацію: реєстрацію бібліографічну, якою був його «Докажчик нової української літератури 1798—1883», друкований у «Раді» (ч. І, К., 1883), «Шевченко в литературе и искусстве», «Покажчик видань Котляревського та писань про нього» (Збірн. «На вічну пам’ять Котляревському», К., 1904), «Українська драматургія» (Од., 1906, з додатком 1912 р.); реєстрацію біографічну, некроложну, якій він служив своїми статтями та замітками в «Ділі» й «Зорі» переважно. Порівнюючи рідко виступав він з критичними оцінками українських авторів… Куліш, драматичні твори Кропивницького, Чайченко — до числа тих небагатьох діячів літературних, що найбільше обійшли Комарова, належав і Яків Щоголів.

Самотній і замкнутий поет, що до 80-х рр. доховав ідейну спадщину часів своєї молодості, консервативний, «патриархальний гетманец», «в чрезмерно скромной рамке жизни, кроме музыки»[313], ненависник народників, що ладен був виправдувати урядові нагінки на українофілів, видимо, імпонував йому своїм поетичним хистом. М. Ф. Комаров, громадськи дисциплінований, діяльний, відданий черговій актуальній роботі, ладен був багато дарувати «старому лірникові», якого новітній дослідник справедливо іменує «ідеологом української дрібно-міщанської обивательщини»[314]. Для Комарова Щоголів — славний поет; уже в перших поезіях, друкованих у «Молодикові»[315], виявився «сильний поетичний талант, не погаслий навіть і тепер (у 1885 р.), дарма що поетові вже більше 50-ти років і що кобза його мусила замовкнути на цілих 20 літ»[316]. Поезія Щоголева — поезія щира, справжня, а найбільша її міць полягає в безпосередньому ліризмі. Там, де поет переходить до мотивів громадянських, його «голосна ліра» тратить велику частину свого чару. Розвинув ці думки М. Ф. Комаров у своїй рецензії на «Ворскло» («Діло», 28.IV.1883, ч. 47).