Українське письменство

Як таку картину, оцінив повість М. І. Петров у своїх «Очерках истории укр. литературы», але з художнього боку високо її не поставив. На його думку, «Брати-близнята» визначаються епізодичністю та відступами від головного предмета, а ці хиби архітектоніки є результат вагання авторового межи двома основними його джерелами: усною традицією (що підказала постаті Гаркуші, Захарка) та літературними зразками, як повісті Гоголя. На останніх Петров робить особливо сильний наголос. Для нього «следы подражания Гоголю» безперечні. «Старики Бульбашки живут такою же патриархальною жизнью, как Афанасий Иванович и Пульхерия Ивановна в «Старосветских помещиках» Гоголя. Воспитатель молодых Бульбашек, бурсак Галушка описывается такими чертами, какими бурсак в повести Гоголя «Вий». Соседи Бульбашек — Дудка, Передерин, Кныши, Малинки и проч. напоминают нам типы мелкопоместных дворян в поэме Гоголя «Мертвые души». Скряга Ховайлиха есть не что иное, как гоголевский Плюшкин в юбке. Наконец, ссора братьев Бульбашек и смерть их довольно точно воспроизводят повесть Гоголя о том, как поссорился Иван Иванович с Иваном Никифоровичем»[307].

Останніми часами питанням про Гоголя і Стороженка зацікавився А. П. Шамрай[308]. За браком місця не будем наводити усіх міркувань цього автора, тонких, спостережливих, — спинимося тільки на головніших його висновках. На думку А. П. Шамрая, Гоголь, як автор повістей із українського побуту, сильно заімпонував Стороженкові, повів його своєю стежкою. Подібно до Гоголя, український романтик основ’янських часів, «єдиний викінчений наш романтик у прозі», тягнеться в своїх оповіданнях (укр. мовою) до зображення ірраціонального (напр., надлюдські почуття «Марка Проклятого») та до декоративного і ґротескового його відтворення; подібний він до Гоголя і своєю мальовничістю та гумором. «Суть гумористичного у романтиків типу молодого Гоголя чи то Стороженка полягає не так у площині психологічних контрастів, як у втручанні ірраціонального в людське життя. «Потойбічна сила, ірраціональне скоряється людським бажанням, терпить і страждає від людей, і ця невідповідність із звичайним уявленням про необмежену силу ірраціонального викликає по контрасту почуття комізму («Жонатий чорт» Стороженка, «Ночь под Рождество» Гоголя). Але при всій тій подібності Стороженко значно поступається Гоголеві хистом: він не вміє «так уміло поєднати реальне та ірреальне»; «його фантазії примітивніші і «більше залежать від народно-поетичних джерел». Без порівняння менша у Стороженка і здібність дати велике полотно, перемішуючи в ньому чудесне і реальне, зворушливе і комічне: окремі куски літературного матеріалу поєднуються механічно, і широко задумана епопея виявляється мозаїкою, зложеною із недоопрацьованого матеріалу, пофарбованою «в фантастически кричащие, неестественные цвета», твором «сомнительной идейности и художественной ценности».