Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя
- Автор: Кешеля Дмитрий Михайлович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Карпати
- ISBN: 978-966-671-323-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя». Краткое содержание книги:
— Буде злодієм і бандитом! — по-філософськи про констатувала Кутузовка. — Ще й не встиг на світ вилупитися, а вже тягне руки до чужого. Будь здорова, Чванько!
На сім слові Кутузовка обернулась і пішла своєю дорогою. А мамка ніяк не могли вирішити: повертатися додому, а чи перепочити і йти зі мною на винобрання.
Мамка мої були дуже акуратні і великою ґаздинею слова. Вони усвідомлювали: на неї чекають, що руки тепер на вин обранні дуже потрібні… Отож, трохи відпочивши, вони загорнули мене у фартух і помаленьку подбали на виноградники під Ловачку. Тут поклали мене під виноградний кущ і гукнули рідню.
Чесно зізнатися, наша сімейка була не у великому захопленні од моєї з’яви на світ. Як і годиться, трішки улюлюкали, по йойкали, попри плювали мене, аби не зурочити, і далися до роботи. Ось тільки баба Фіскарошка не могла обірвати від мене очей: і здивування, і захоплення, і обожнювання, і радість, і навіть трішки розчарування світилось у них. Потім взяла мене на руки, розгорнула фартух, прокурорським поглядом з ніг до голови обдивилася і лиш тоді полегшено, але твердо прорекла:
— Істину кажу — то є тверда наша файта! Буде з нього або великий злодій, або міністер.
І пішла собі по роботі. А я тим часом все глибше осягав і проникав у світ, у який щойно звалився.
Ось я лежу під виноградним кущем… Для мене, крихітного, він видається велетенським деревом. А на древі тім печальними осінніми ліхтарями звисають стомлені грона. Пронизані сонцем ягоди грають на кетягах бурштином і світяться такою добротою і ласкою, як очі небесних ангелів. А ось трохи ліворуч — величезне зелене небо, густо устелене пахучими сонцями. Це айва припарадилась щокатими плодами, збираючись на весілля осені. А їй, молодій дівці-відданиці, зіперлась на плече стомлена від рясноти старенька бабуся-яблуня. Можливо, ці джонотани, що велетенськими червоними бджолами густо обліпили згорблену постать дерева — останні діточки у житті бабусі-яблуні… Тому старенька із якимось острахом і любов’ю пильнує за кожним своїм плодом-дитятком, аби випадково не виронити його із рук…
А внизу, за деревами і плантаціями, розляглася аж лінива од ситості прилаторична долина. По її зеленій щоці голубою сльозою повзе і повзе вічно якась усміхнена у своїй самотності Латориця-ріка. На її лівому березі, на невеличкій горі, немов велетенський коровай на селянському столі, знімається і пишніє Мукачівський замок. Я роззираюся, оглядаюся, намагаюся все це увібрати у свідомість. І весь час чую над собою чиєсь дуже обережне дихання. Піднімаю з-під виноградних грозен очі і застигаю з роззявленим ротом — наді мною ніжно нахилилась наша ласкава мамка — гора Ловачка.
— Слава Йсусу Христу, я вже туйки, — вітаюся із горою.
Вона по-материнськи ніжно усміхається і поглядом показує уверх. Я дивлюсь у небеса і бачу, як над мамкою-горою кружляє зграйка ангелів. Один із них раптом відділився од гурту, розправив крила і плавно опустився біля мене.
— Це твій ангел-хранитель, — сказала мені добра гора Ловачка.
Ангел став переді мною на коліна, склав молитовно руки і щось благально прошепотів. Потім погладив мене по чолу і я, змирившись із цим світом, умиротворено заснув.
А через тиждень мене охрестили. Хрещеними батьками обрали барона Калошню, який, власне, і спровокував моє десантування на цей грішний світ, та нянькову двоюрідну сестру Юльчу Кемакову, на прізвисько герцогиня Едінбурзька. Як це завжди водилось у нашому роді, хитрі Данки хотіли однією палицею влупити по головах двох дурнів — охрестити мене і щільніше наблизити одне до одного барона і герцогиню: вони вже кілька років пробивались амурними стрілами, а до весілля не доходило. На думку кебетових Данків, моя поява на світ і священнодійство хрещення мали розбудити у серцях підтоптаних любовників гаму хвилюючих емоцій… Барон і герцогиня, мислили мої родаки, мають одразу, ледь не кинувши мене посеред дороги, бігти до церкви вінчатися. Не відаю, яку гаму почувань і емоцій збудив я у серцях хрещених нянька й мамки, але задум гукануватих Данків втілився у життя — барон і герцогиня таки кинули мене посеред дороги. А виглядало це так…
Несучи мене після хрещення додому, барон Калошня і герцогиня Едінбурзька, звісно, не могли проминути корчму Пітя Жидика: після церковного освячення, за традицією, мусіло йти і світське хрещення.
Барон замовив собі і герцогині горілки і пива. А мене, аби не заважав молодятам чаркуватися і чаруватися, поклали на стіл у прибудові корчми. Випили за мене, потім — за мамку, за нянька… І тут барон висловив мрію — чи не обзавестися найближчим часом вже і їм, з герцогинею, таким потятком, як я…