Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя
- Автор: Кешеля Дмитрий Михайлович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Карпати
- ISBN: 978-966-671-323-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя». Краткое содержание книги:
І все життя буде метатись блудна моя душа у пошуках того блаженства, яке відчув і пізнав під материнським серцем. Але найчастіше порожнечею, холодом, безвір’ям, зрадою відлунювалися мої марні пошуки. І ось тепер, коли дуже тяжко, лягаю на теплу землю, притуляюся щокою до неї і чую у ній давно забуту мелодію материнських слів, їх кольори, запахи, тепло… І вірою та надією одразу повниться моє серце… Я знаю, коли покину цей світ скорботи, знову повернуся до материнського лона і мені там теж буде так само добре, безтурботно, незрадливо і щасливо, як під материнським серцем… Але це вже буде лоно матері-землі!
І дуже символічно, що коли пишу ці рядки, мені від жалю до себе так само рясно-рясно падають із очей сльози, як того осіннього ранку капала із апаратури самогонка в обійсті Ілька Слов’янина на прізвисько Барон Калошня.
Барон саме пробував першу партію, коли мамка минали його обійстя.
— Анночко, не хочеш причаститися — така люта, як огень, — припросив до частунку барон мамку.
— Йой, Ільку, мали би сьте совість: куди мені тепер до паленьки, — відповіла мамка, глянувши знічено на живіт.
І тут я, почувши голос барона, нашорошив вуха і вдихнув носом повітря, що подали мені мамка із земного світу. Щось до болю рідним, близьким і нестерпно-бентежним запахло мені — то був дух молодої самогонки — сливлянки. Я собі мислю, що тої миті у мені відразу прокинулись і заграли родові гени! І я войовниче захотів у світ. Мамка не на жарт перелякались: цілий тиждень я ангелятком грівся під серцем, не подаючи ознак великої стурбованості, а тут раптово почав копатись і лускати руками в живіт, як войовничий грек у ворота нещасної Трої.
— Йой, дитинко, почекай ще маленько… прийдеме додому, а там буде легше, — вмовляли мене мамка.
Але я, скуштувавши запах сливовиці, підскакував, наче жеребець — мені нестерпно хотілось випити.
Коли не стало сили терпіти, мамка сіли під виноградний кущ, заплакали і почали молитися до Діви Богородиці. І, видно, Марія Богородиця змилостивилася й прийшла на поміч страждущій породіллі: за молитвою мамка й не спом’янулась, як вигулькнув, наче пуцьвіріньок із гніздечка, власною персоною я. Мамка, побачивши мене, так перелякалися, що ледве бесіди не лишилися. І тут Богородиця — моя заступниця, змилостивилася вдруге: у ту хвилю до своєї винниці післала нанашку Кутузовку.
— Йой, Анцько, мала бись долю, та ти, виджу, уродила, — проінформувала уже добряче п’яна Кутузовка.
Мамка ледве спромоглась на бідну посмішку й кивнула у знак згоди.
— Но, тать туйки нічого страшного ніє, — мовила Кутузовка, виймаючи із-за пазухи наполовину відпиту пляшку сливлянки. — То, Анночко, не каждий день із жоною трафляється — можна й потерпіти…
Далі нанашка звідкись дістали ножа, промили його самогонкою і спритно відрізали мені пуповину.
— Мачка’го знає, Анночко: ви такі із чоловіком красиві, а відки це мальфеня узялося, — мовила Кутузовка, передаючи мене мамці в руки. — Такий, най ся не приказує, якби із воронячого гнізда випав…
Можливо, я й не був великим симпатягою — чорний, як вороненя, торомбатий,[49] як нігер, зморщений, як печене яблуко, із великими й допитливими, як у мальфеняти, терновими очиськами… Але для мамки…
— Но, нанашкульо, чом ви так нефайно говорите? — ледь не заплакала мамка. — Та ви ліпше попозерайте на сесе божественне янголятко… Тать такий красивий, якби в квітах переспав, — ніжно тулила мене мамка до серця, все ще сидячи під виноградним кущем.
— Но раз тобі дуже красний, то милуйся, а я пішла на винобрання, — мовила Кутузовка і ковтнула з пляшки за моє народження.
Нанашка, звісно, запропонувала горілки і мамці, але та відмовилась. Почувши пропозицію випити, у мене знов гаряче стрепенулися родинні гени. Я одразу закричав і простягнув до пляшки рученята.
49
Торомбатий — товстогубий