Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя
- Автор: Кешеля Дмитрий Михайлович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Карпати
- ISBN: 978-966-671-323-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя». Краткое содержание книги:
Отже, остограмившись, внутрішні води одразу понесли пана Годю із кабінету. Але!..
По дорозі до шкільного туалету, котрий знаходився далеко за школою у кукурудзі, пан Годя пролітали повз хімічний кабінет. За хвильку перед цим, скориставшись відсутністю пані Динамітки, на дверях кабінету я крейдою хутко написав: «ОО-М» — тобто, туалет чоловічий. Шалено несучись коридором школи, погляд пана Годі прикипів до «ОО-М».
«Но то є мудрий хлоп, — подумали про Івана Сусаніна пан інспектор. — Но, позерайся, як знає підмастити губу начальству!»
Із цим щасливим одкровенням пан Годя забігли до хімічного кабінету. Тут хутко почали нишпорити за унітазом, але того ніде не виявилося. Проте, під стіною, витягнувши лебедині шиї, гордо шикувалися величезні скляні колби. Не завдаючи собі клопотів, пан Годя схопили одну з них і з великим задоволенням почали пі-пі-пі… Тим часом пані Динамітка, помивши після чергового уроку в потічку скляний посуд, із високо піднятою головою несла його на таці в кабінет. Із педагогічним достоїнством відчинила двері свого кабінету… І тут постала ситуація, гідна геніального пензля автора відомої картини «Нє ожидалі?!». Пан Годя — в одній руці міцно тримаючи женило, в другій скляну колбу — одразу обернулися на голос дверей. Але чи ошелешені несподіваною з’явою пані Динамітки, чи притлумлені горілкою, пан Годя зреагували вельми оригінально: галантно поклонилися і, показуючи очима на колбу, сказали: «Перепрошую, пані, але ви сюди не втрапите».
Пані Динамітка, роззявивши рота, кілька разів ковтнула повітря, щось белькотнула, а далі, наче недорізана коза, дико замекала — саме замекала — і в’єдно з склянками і пробірками гепнулася на підлогу.
Як тепер мовлять криміналісти, вирахувати автора «спектаклю» великих труднощів не складало. Власне, ніхто й не пробував проводити розслідування. Почувши про прикрий інцидент, пан директор озвіріло закричав: «Де той збийвіч, я’му яйця відріжу!». І кинувся до класу. Проте за мною тільки вітер через вікно заспівав. І ось вам наслідок:
— Подумаєш, най наш випердок іде гуси пасти!.. — передражнювала пана Сусаніна баба, ніяк не вгамуючись із клятими гусьми.
— Писати Митрик знає, читати знає, а більше на якого фраса. Попа з нього не буде, дяка тоже, а на міністра йому і не треба, — торочив собі під ніс дід Соломон, куняючи біля печі.
— А тій шарії рогатій што треба? — понесли раптом баба на Динамітку. — Подумаєш, увиділа голий линдик пана інспектора! Но та й што?! Нараз в обморок падати?! Тать, коби і я так… то більшу половину жизні пролежала безпам’ятна…
Тут Фіскарошка осіклась, вдарила себе по роту і крадькома глипнула на діда.
— Так, так, Марько, — підтакнув, куняючи, Соломон, не особливо заглиблюючись у зміст бабиних слів.
І Фіскарошка понесла далі:
— Можна подумати, што чеперава Динамітка вообще нигда в жизні у руках чоловічу серсаму[45] не держала. А їй што — дітей у кузні наклепали, чи, може, колгозним комбайном намолотили? — грозила кулаком у вікно Фіскарошка.
Коротше, дякуючи адвокатським талантам моєї бабусі, напрошувався висновок: у прикрому інциденті із линдиком пана Годі винуваті всі і вся, окрім мене. Більше того, я безвинна жертва, на яку невідомо за що постійно падають усі гріхи земні…
— Солодка моя дитино, ой, невчасно… не в добрий час тебе мамка породила, — мовила, схлипуючи, дорога бабуся Фіскарошка, тулячи мене до себе і гладячи по мудрій і безгрішній голівці…
Потім якусь хвильку мовчки і напружено дивилася у вікно, наче намагалася зловити думку, що випорхнула у небеса, додала:
— Щи ся той світ не вродив, який би тебе, дитинко, оцінив і полюбив!
Солодка моя бабуся Фіскарошка! Царствічко їй небесне, я ніколи не забуду, як, будучи в гостях у нанашки Жофії, на прізвисько Кутузовка, Фіскарошка безцеремонно почала перчити її дітей: і злі шелюги,[46] і кривопиські гунцути, і роти немиті, і содомські жівани[47]… Сигіняшна Кутузовка, здивовано, але терпеливо слухала-слухала, перелякано кліпаючи єдиним оком, а потім бочковим голосом прогуділа:
45
Серсама — інструмент, але тут мається на увазі статевий орган
46
Шелюги — нетріби
47
Жівани — бандити, злодії