Скляна, олив'яна, дерев'яна
- Автор: Медведева Екатерина Александровна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-016-1
- Переводчик: Наталья Брискина
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Скляна, олив'яна, дерев'яна». Краткое содержание книги:
Але якось вона довідується про таємницю свого народження…
Чи врятується принцеса Янтарина?
Відповідь — у романтичній і водночас гостросюжетній повісті Катерини Медведєвої.
— Кинемо жереб? — запитав він, вглядаючися в дороги, що розбігалися.
— Не треба. Нам праворуч.
— Знаєш, де живе леді Муліне? А казав, вигадка…
— Для того й казав, щоб тебе вберегти від дурниць.
Він зітхнув. Ти промовчав, несамовито жалкуючи, що неспроможний нічого змінити. Ет, мріяв стати йому батьком, другом чи вчителем. А станеш спогадом, що поступово полиняє, зітліє. Перетреться червона нитка, щезне, поступиться місцем радісній вишивці кохання.
— Ходімо. Якщо поквапимося, встигнемо ще завидна…
Хлопець озирнувся на місто. Десь там Альбіна схилилась над перлистим швом, навскоси затягаючи вузлики, а вівера пішла полювати пташок і гострити кігті об стовбур старої сливи. Він рішуче зітхнув і погодився:
— Ходімо.
Вже багато років ніхто не намагається потрапити до замку леді Муліне, тому дорога щосили догоджала подорожанам, які нарешті стали на неї. Забирала з-під ніг камінці, прокладала містки через калюжі й видолинки, розсипала на узбіччі яскраво-червону суницю, джерельця й тінисті липи. Опівдні замок з'явився вдалечині, біло-блакитний, філігранний, вишуканий, наче зіткана картина в золотавій рамі сонячного проміння. Завмерли гладенькі тьмаво-сірі в'язи, боялися поворухнутись китиці трави, не прилітали бджоли на яскраві суцвіття гребінника. По озеру не пробігав вітерець, і лебеді застигли парою кривих ліній.
— Неймовірно! — в захваті прошепотів В'юнок.
Наче перетинаючи невидиму межу, ступив на галявину — ілюзія щезла. Тріпнули шерехатим листям в'язи, зім'ялась трава, загуділи бджоли, брижами вкрилося озеро, і лебеді полетіли, тяжко махаючи крильми. Ти роззирнувся і пішов слідом. Ви пройшли садом, поцяцькованим нереальним, наче мозаїчним швом. Замкові вікна приязно виблискували, відбиваючи сонце, напіввідчинена хвіртка чекала на гостей, наче дивовижна голка леді Муліне заздалегідь вишивала вашу появу на туго натягнутому шовку. Запрошуючи, розчахнулись вітражні двері, піднялося тяжке запинало з торочками, в яскравому опівденному світлі постала гобеленова зала.
І знову примарні розкоші змусили вас мовчки озиратись, гублячись на тлі величавої обстави. Меблі тут видавались матерчаними, несправжніми, створеними з цупких чарівних ниток. Зв'язані гачком ажурні чохли на спинках стільців. Прикрашені стразами та паєтками інкрустовані скриньки. Стебловим швом випалені гірлянди на білій лавиці, а порцелянові медальйони кабінетів і лев'ячі лапки крісел — майстерно прикріплена аплікація… Хотілося взятися за краї і поглянути на зворотний бік: чи не залишила, бува, вишивальниця неохайних вузликів, чи всі кінчики заховала під стібками?
В'юнок ахнув подивовано. Ти повернувся услід його захопленому погляду і безсило опустився на кушетку, загороджену карміновою, в бісерних пуп'янках і зірках ширмою. Пік, різав, рвався на шматки, не бажаючи щезати з серця, третій шов… Від нестерпного болю навернулися сльози, та відвести погляд не виходило. Розложистими опаловими зборками стікали з другого поверху сходи, і ними повільно спускалася господиня замку. Леді Муліне. Недбало розкидані рожеві маки невагомою гладдю обсипали чорну сукню, тьмаво світилися перли, що скріплювали зачіску. В руці чарівниці — маленькі срібні п'яльці, а до оксамитової шемізетки приколото голку — ту, по яку ви прибули сюди. Та для тебе зараз існувала лише вона, чарівна жінка в чорному. Кохання колючим терновим нагаєм обплутало душу, кров текла з останнього розірваного шва… В'юнок уклонився і розтулив рота для привітання, коли це леді Муліне проказала:
— Який молоденький… Для кого просиш голку?
— Для нареченої. Альбіна піклується про людей, дарує їм щасливу долю…
— Дурненька. Дбала б краще про себе.
— Про неї подбаю я! — спалахнув хлопець.
— І не сподівайся. Вип'єш еліксир і забудеш наречену, дружбу, заповітну справу. Щезнуть почуття. Станеш пустий і байдужий.
В’юнок посмутнішав, зблякла звична усмішка. Запитав стиха:
— Я зможу віднести подарунок Альбіні?
— Ні. Не кожен чоловік витримував таке випробування, куди вже дитині. Віддаси голці пронизливе кохання — щоб проколювала каміння, лід і повітря. Міцну дружбу — щоб не ламалася і не гнулася. Сокровенну майстерність — щоб не вичерпувались магічні візерунки. Найгостріший біль — щоб кінчик голки ніколи не затуплювався. І від цього болю — помреш.
— Я готовий, — ледь чутно мовив В'юнок.
В руках леді Муліне виник скляний кухлик. Чарівниця збовтала прозору рідину, смакуючи, вдихнула аромат — і простягла напій В'юнкові.