Скляна, олив'яна, дерев'яна
- Автор: Медведева Екатерина Александровна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-016-1
- Переводчик: Наталья Брискина
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Скляна, олив'яна, дерев'яна». Краткое содержание книги:
Але якось вона довідується про таємницю свого народження…
Чи врятується принцеса Янтарина?
Відповідь — у романтичній і водночас гостросюжетній повісті Катерини Медведєвої.
Якось ви зібрались на вечерю. В'юнок теребив краєчок скатертини, облямованої волошками й п'ятикутним листям, дражнив віверу. Ти різав хліб і наливав вино, позираючи на Альбінину майстерню. Сьогодні дівчина незвично затрималась, ніколи доти не працювала при лампі, берегла зір. В'юнок також хвилювався й зітхав, дослухаючись до вечірньої тиші.
Нарешті Альбіна з'явилася, заплакана й наче погасла.
— Голка поламалася, — проказала вона.
— Ото й усього? Купиш нову, — усміхнувся В'юнок.
— Такі рідкощі знаходять не в ятці у торгівця, а лише під склепінням таємничого замку леді Муліне. — Майстриня поклала на стіл порожній футляр. — Більше я не можу накреслити чужу долю, залатати серцеві рани, стягнути краї глибокого горя, відтінити й зробити яскравішим блякле, сумне життя… — Альбіна схлипнула. — Ти ж бачив: хрестильні сорочки й весільне вбрання я вишиваю особливою голкою.
— І савани? — запитав ти.
Дівчина сторопіла.
— Савану вишивка не потрібна, хіба не знаєш?
Миттю в пам'яті зринули безутішна мама й біла хрестильна сорочечка.
— Хто це — леді Муліне? — запитав В'юнок.
— Вигадка, дитяча казка, — відрубав ти.
— Ні, не казка! — палко заперечила Альбіна. — Посеред сірих в'язів, поблизу озера, стоїть біло-блакитний замок. Володіє ним леді Муліне. Прекрасна й безсердечна чарівниця створює неймовірні речі за допомогою чарів та людських емоцій. Що сильніші почуття, принесені в жертву, то могутніший витвір. Мою голку роздобув дідусь — для бабусі. Все забрала в нього леді Муліне: кохання, дружбу, бажання працювати. А навзамін три шви наклала на серце, щоб витримало воно дорогу додому. Дідусь відчинив двері, мовчки віддав вузенький футлярчик… і вмер.
— А історію переказав бабусі привид? — не втримався ти.
Майстриня сумно поглянула, підвелася й залишила вас. В'юнок кинувся навздогін. Обів'є, утішить, зігріє усмішкою — він уміє.
Вечеряти довелось на самоті. Вівера дивилася з докором, та не відмовилася від смаженого курячого крильця. А тоді вистрибнула у вікно. Ти довго сидів біля вогню, чекав друга, та В’юнок не повернувся з Альбіниної кімнати. Отакої. Вони вдвох. Хлопець зробив вибір, і третьому зайвому час піти.
Зранку з'ясувалося: В'юнок теж збирається. До замку леді Муліне.
— Може, взяти грошей? — задумливо запитав він. — Придбати голку за скриньку з золотом?
— Для леді Муліне гроші не важать, — відповіла заплакана Альбіна. — Вона вимагатиме найдорожче, що лиш має людина… Не йди, В'юнчику!
— Повернуся, — пообіцяв він.
— Повернеться, я подбаю.
— Підеш зі мною? — засяяв В'юнок. — Тоді боятися нема чого!
І майстринине обличчя прояснилось.
«Ну що ж, бодай на роль охоронця підійшов», — невесело подумав ти. Нагострив ножа, перевірив чоботи, набрав води у баклажку. Дорога кликала, тягнула. Примарився зелений похилий пагорб у синяві й затуманений видолинок, легковажний пересвист вітру в очереті, пахощі ялівцю, терпкий смак ягід-цяток обліпихи…
Підійшла, тримаючи на простягнених руках акуратний згорток, Альбіна.
— Візьми від мене подарунок. — Голос зривався, крізь нього проступав неспокій.
Hi, ти не здригнувся, умів стримуватись. Та холодна, колюча долонька стисла серце, зазміївся крізь тріщинки страх. Подарована сорочка осліпила неторканою білизною.
«В таких ховають», — промайнуло в голові.
— Голка поламалася, коли я хотіла зробити перший стібок. Вибач.
— Не смертельно. — Ти знизав плечима, намагаючись видаватись байдужим.
Випили молока, помовчали на прощання — і покинули місто. Щемка туга змусила озирнутись на жовтаво-червоні, зі шпорками, квіти бальзаміну, ліхтар біля хвіртки, нерухомий флюгер і поруч, на даху, темну постать великої кицьки. Альбіна стояла, дивлячись на вас… ні, певно, на В'юнка. В очах дівчини хлюпала така ніжна пристрасть, що вистачило б на двох, та вся вона призначалася тоненькому, тендітному підліткові у вишиванці. І видно було, як ніжність огортає В'юнка, цілує, пригладжує м'яке біляве волосся, бережно бере за руку й веде по дорозі. Тут і охоронці-талісмани ні до чого. Ідучи за хлопцем, крок у крок думками й молитвами, Альбіна не дозволить йому загинути. А ось тобі залишилося надягти білу сорочку і йти назустріч пригодам. Навіть коли вони виявляться останні…
На перехресті, біля криниці під сокориною, В'юнок зупинився розгублено.