Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв
- Автор: Турунен Ари
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-98-4
- Переводчик: Ірина Малевич
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв». Краткое содержание книги:
Книжка — не заклик до тверезості або пияцтва, а лише своєрідна спроба нагадати, що, незважаючи на небезпеки, алкоголь посідає важливе місце в соціальному житті європейської людини. Спиртні напої — мастило для європейських звичаїв. Алкоголь надихає літературу та мистецтво. Адже недаремно в багатьох релігіях та міфах він уважався божественним першоелементом.
Для широкого кола читачів.
Один із найзагальніших неписаних ритуальних законів — це те, що напій повинен містити алкоголь. Наприклад, у єврейській культурі вживання вина є частиною всіх пов’язаних із майбутнім подій, таких як Шабат, весілля, обрізання243. Парубоцька вечірка рідко коли обмежується питтям кави. У ритуальному сенсі алкоголь і кава постають символічними протилежностями. Кава стимулює робочий процес, тоді як алкоголь знаменує перехід від роботи до дозвілля.
У західних суспільствах подорож з роботи додому — це невизначений стан переходу. Зазвичай кілька кухлів пива або іншого спиртного після роботи випивають на нейтральній території. Це ніби момент невизначеності в ресторані аеропорту між проходженням паспортного контролю і посадкою на літак. Спиртне дає нам нагоду провести час у стані переходу від організованої і керованої атмосфери до розслабленої і менш контрольованої. Уживання алкоголю після робочого дня поєднує в собі і відлуння роботи, і початок вільного часу. У Сполучених Штатах терміни «cocktail hour» і «happy hour» означають період часу між роботою і дозвіллям244.
Випите після робочого дня спиртне підтримує і розвиває особисті та солідарні зв’язки. Воно контрастує з ієрархією робочого місця. У Сполучених Штатах за чаркою спиртного прийнято звертатися до іншого на ім’я і навіть словом не обмовлятися про те, хто й наскільки просунувся кар’єрними сходами245.
Перехідний стан не може тривати вічно, адже він був би нестерпним через свою винятковість. У Швеції і Фінляндії перебування в невизначеному межовому стані сягає піку під час п’яних круїзів по Балтійському морю в нікуди.
Доля першопрохідців завжди була складною. На новачків чекало багато зобов’язань, до яких належали ритуальні частування алкоголем. Коли юнак уперше потрапляв у місто чи на ринок разом зі старшими чоловіками, то мусив виставити випивку для компанії. Коли переїжджав до іншого села, то мав пригостити випивкою компанію молодих людей, аби встановити з ними контакт і стати членом колективу. Якщо хлопчина з чужого села починав товаришувати з дівчиною, то мусив виставити випивку, якщо хотів, щоб йому не заважали мирно залицятися до неї246.
На частування алкоголем, запропоноване новоприбулим, особливо чекав робочий колектив. Не завжди було легко до нього влитися, особливо якщо новоприбулий скупився на частування алкоголем.
Коли в епоху Середньовіччя юнака брали підмайстром до якої-небудь гільдії, то перед тим, як взятися до роботи, він обов’язково мав поділитися певною кількістю алкоголю з її членами247. У фінському робочому колективі новий член також повинен був почастувати працівників алкоголем248. І в Пог’янмаа[31], і в Естонії, коли новоприбулий долучався до колективу, він виставляв випивку — rumalus. «Rumal» значить дурень, а частування означало позбутися дурості. Подейкують, що чоловіків, які вперше працювали на греблі на річці Кокемяенйокі, називали дрочунами. Вони повинні були виставити старшим працівникам алкоголь. Забути пригостити інших було фатальною помилкою. Якщо новачок не виконував свого обов’язку, йому обв’язували ноги канатом і кидали у воду. Його штани продавали, а на виручені гроші купували випивку.
Нових співробітників університетів також приймали в колектив після алкогольного частування249. В академічному світі початковий етап такий самий, як і в робітничому колективі. Спершу новачка потрібно принизити. В Уппсалі новоприбулі проходили церемонію, відому під назвою deposition. Депозиціонування означало «обрубування рогів» (cornua deponere). Молоді студенти мали роги й ослячі вуха на голові та свиняче рило на обличчі як свідчення їхнього тваринного становища. Екстравагантний на вигляд депозитор, розмахуючи дерев’яною сокирою, заганяв їх усередину. У рот новоприбулим запихали сіль, а на їхню голову лили вино. Потім депозитор обрубував їм роги, що супроводжувалося бурхливим гулянням.
31
Провінція у Фінляндії. — Прим. пер.