Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
Виплакавшись, почав розповідати старому про своє поневіряння. Баржовик слухав мовчки, не перебивав і лише час від часу похитував головою.
— Значить, ти не бажаєш іти в найми до купця? — запитав він хлопця, коли той замовк.
— Так, дідусю… Мені не хочеться бачити ні дядька, ні тітку. — І знову вибухнув плачем.
— Заспокойся, хлопчику, Ех, хай йому чорт! І мені сльози набігають на очі… Отже, ти не хочеш повертатися до родичів?.. Доброю людиною був твій батько. Таких баришників зараз мало. Умгу! От що я надумав… Ходімо зараз до мене. Скибка хліба і миска борщу знайдеться й на твою долю. А потім щось придумаємо.
Так і зостався Уля в старого. Ранком вирушали разом до порту, де вешталося чимало його однолітків. Одні приходили сюди погратися, інші — щоб заробити кілька леїв. До останніх приєднався й він. Підносив пасажирам їхні речі. І дуже втішався, коли міг подарувати ввечері тітці Софійці, дружині баржовика, хоч кілька монет. Але з часом Уля почав торгувати цигарками та іншими контрабандними товарами, грав в орлянку і в карти, продавав крадене вугілля, одним словом, став таким самим, як інші хлопці, що теж заробляли собі на життя. Гроші були йому потрібні в першу чергу для підмоги старим, що прийняли його як рідного сина. А крім того, у нього вже з'явились передчасні захоплення — цигарки, цуйка та повії, яких чимало вешталося в порту.
Потяг до статевого життя в такому віці, коли його однолітки ще запускали паперових зміїв, докінчив фізичний і моральний занепад хлопця. І ось одного дня разом з іншими гультіпаками він вирушив до Бухареста. Чистильник взуття, мандрівний лоточник, посильний у готелі, помічник офіціанта, продавець газет — ось неповний перелік професій п'ятнадцятилітнього Улі.
Потім він схаменувся.
Хто я такий? Бездомний волоцюга, і все! Спробував уже десятки професій і нічому не навчився… Не раз вчиняв злочини і лише випадково не спіймався на гарячому. Якщо жити так далі, то, безперечно, це погано закінчиться. Зараз я не хто інший, як спритний гультяй, хоч і читаю багато книжок. Час взятися за розум… Але з чого починати нове життя?
І щастя йому допомогло. Одного дня Уля зустрівся на вулиці з папі Греждару, колишньою вчителькою. Він розповів їй все, нічого не втаївши.
І «добра пані», як називали її колись у притулкові, пообіцяла допомогти.
Через її чоловіка, якого недавно призначили до університету професором, він влаштувався на скромну посаду в архіві якогось міністерства. За його ж протекцією хлопець поступив екстерном до ліцею. Удень працював, а вночі вчився. Через чотири роки одержав атестат зрілості. Вступивши до університету, став гордістю юридичного факультету. Всі провіщали Улі блискучу кар'єру.
В університетах життя тоді кипіло, як у пекельному казані. Праві угрупування всіляко намагалися поширити свій вплив серед молоді.
Ненавидячи фашизм та його звірячу ідеологію, Уля, сам того не відчувши, опинився по другий бік барикад, перейшов на бік студентів, які боролися проти фашизації.
Саме через це його хотіли позбавити стипендії для навчання за кордоном, хоч він успішно склав випускні екзамени. І йому призначили її тільки тому, що єдиний професор, який захищав його в комісії, другого дня став міністром.
І от Уля потрапив до Парижа.
Юнакові хотілося все побачити, скрізь побувати, намилуватися красою французької столиці. Він відвідував лекції відомих вчених, пропадав у знаменитих паризьких музеях та бібліотеках, цілі години проводив у букіністів» на мальовничих берегах Сени.
Але війна вже стукалася в двері. Навіжений фюрер в довгих і плутаних промовах вимагав життєвого простору для німців, які нібито задихалися в кордонах, визначених їм Версальським договором.
Після того, як німецькі танки сплюндрували землі Польщі, румунське посольство запропонувало йому повернутися на батьківщину. Однак Уля відмовився, добре розуміючи, на чийому боці воюватиме Румунія. І тоді його таки позбавили стипендії. Але на матеріальному становищі це майже не відбилось, бо юнак одразу ж вирушив у провінцію, ставши репетитором з математики в родині митного наглядача. Уля погодився їхати в це містечко на кордоні з Бельгією, бо йому припав до душі сам хазяїн, Делегорг, що був оригіналом у своїй справі. Досить розумний і відважний, він уже засадив до в'язниці багатьох контрабандистів тютюном. Деякі з них, боячись Делегорга, назавжди залишили це ризиковане заняття.
Якось Делегорг попросив Улю простежити за одним підозрілим чоловіком, якого він ніяк не міг упіймати на гарячому. І юнак успішно викопав своє завдання. Делегорг почав використовувати його частіше. А оскільки це забирало багато часу, наглядач змушений був узяти в дім іншого репетитора.