Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
— Ніяк не збагну, навіщо це їм потрібно, — іронічно мовив начальник другого відділу. — На мою думку, тут існує лише одне пояснення. Можна не сумніватись, що агент абверу вже знає, хто ти такий. І тому він надумав просто знешкодити тебе.
— Можливо, ви й маєте рацію… А проте…
— Що?
— Невже шпигун не розумів, що, вбивши мене, він нашкодить сам собі?
— Ніякої шкоди, коли б це вдалося…
— Агент сподівався, що наше командування не пов'язуватиме моє зникнення з діями гітлерівської розвідки. Чи не так ви думаєте?
— Авжеж.
— І я, звичайно, не першим пропав би безслідно. Таке траплялось і раніше. Одні втікали до ворога, інші, долаючи відстань, добивались додому, а деякі…
— А деяких просто знищували в тилу хортісти.
— Знаю, бувало й таке. Однак, я не той, хто здається в біді, як писав один поет. І коли б я зник, ви, звичайно, не зарахували б мене до зрадників чи дезертирів.
— Ні, безперечно, ні… — мимоволі погодився капітан Георгіу.
— Ну от… Одне з двох: або агент абверу дізнався про мою особу і побоявся знищити мене, щоб не викликати тривоги в другому відділі, або шпигуни не знають, хто я такий. А в такому разі, навіщо їм було влаштовувати цю пастку, в яку я потрапив через свою необачність?
— Тоді чому вони все-таки погрожували тобі смертю?
— На жаль, я це знаходжу тут ніякого пояснення.
Майже до ранку солдати лейтенанта Тимплару нишпорили по садибах, оглядаючи горища, стайні, стодоли й свинарники. І незважаючи на ці заходи, поліцейська рота не знайшла ні Катуски, ні її спільників. Всі троє наче крізь землю провалились.
Улю це, однак, зовсім не здивувало. Він не покладав надії на цей обшук.
НІЧ СПОГАДІВ
Сутінки настали непомітно. Вилежуючись у лазареті, Уля Михай уже на третій день своєї «госпіталізації», за улюбленим висловом санітара і писаря дивізійної медслужби єфрейтора Панделеску Мішу, занудився до смерті.
Ухиляючись від набридливих розпитів єфрейтора, Уля прикидався сонним. А санітар мало не кожні п'ять хвилин просував голову в двері, з нетерпінням чекаючи, коли ж прокинеться поранений капрал.
Надто запопадливий Панделеску вже дратував Улю своєю настирливою увагою. Єфрейторові не часто випадала нагода доглядати хворих, тому госпіталізація Михая збудила в ньому невсипущу енергію, яку аж ніяк не могла задовольнити діяльність писаря. До того ж і Уля виявився незвичайним пацієнтом. Двері лазарету за ці дні майже не зачинялися, — починалося справжнє паломництво! Шифрувальники, писарі і навіть деякі офіцери, бажаючи випитати подробиці нічної пригоди, один за одним відвідували хворого. І Уля намагався задовольнити їхню цікавість. Кожного разу, повторюючи вигадану історію, нібито він став жертвою якогось угорського Отелло, капрал додавав щось нове, і зрештою останню його версію можна було слухати як цікаве пригодницьке оповідання.
З усіх відвідувачів один тільки Барбу Васіле нічого не розпитував, він поцікавився здоров'ям Улі, і все. Однак, знаючи сержанта як скептичну і до деякої міри в'їдливу людину, капрал зовсім не подивувався.
На відміну від Барбу, санітар Панделеску, вислухавши розповідь Улі, просто захопився ним.
Цей незвичайний інтерес єфрейтора до сенсаційної новини спершу розважав капрала. Захопившись, він вигадав один дивовижний варіант саме для нього. Інший, тямовитіший, солдат відразу збагнув би, що це дурниці. Але наївний Панделеску сприйняв усе за щиру правду. Більше того, побачивши, що йому капрал розповідає інакше, ніж іншим відвідувачам, єфрейтор вирішив, що цей відважний пацієнт саме до нього виявляє найбільшу довіру, і гордився цим.
Врешті-решт ця розвага вже набридла Улі. І, щоб позбутися надокучливого санітара, він вдавав сонного, тільки-но єфрейтор підходив до дверей.