![За східнім обрієм [Спомини про пережите] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/3/0/5/za-shidnim-obriem-spomini-pro-perezhite-download.jpg)
За східнім обрієм [Спомини про пережите]
- Автор: Шумук Данило
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «За східнім обрієм [Спомини про пережите]». Краткое содержание книги:
— Може ви й праві, — відповів Хома, — але нам звідсіля треба якнайскорше забиратися, а зараз день, куди нам дітися?
— Все буде зроблено так як треба; я тут терени знаю і знайду вихід, — відповів я. — От зараз, щоб підтвердити вірність того, що я говорив з тим бородаєм, ми підемо на Боремецькі хутори і також будемо питати дороги на Велику Городницю. Це остаточно переконає чекістів у тому, що ми таки у дійсності йдемо туди, а це для нас дуже важливо. Ми зараз знаходимося одні-однісенькі в самому лігві ворога, адже ж ми змушені розраховувати не на свою силу, а на свій розум. Нам треба свого ворога направити туди, де нас не буде, а самим піти туди, де нашому ворогові і не сниться.
Незабаром ми вийшли на хутори, попили молока, поїли вареного. Люди приймали нас одні за стрибків, другі за бандерівців. Як одні, так і другі, боялися виявляти своїх як симпатій, так і антипатій. Ми, звичайно, згідно заплянованого, всюди питали про розташування червоних військ та дорогу на Велику Городницю.
Пройшовши з півкілометра в напрямку Городниці, ми круто повернули праворуч у ліс, який немов би буквою Г огинав Боремецькі хутори. У тому лісі ми відпочивали цілий день, а стрибки шукали нас у тих кварталах, де вранці нас знайшов той бородач.
Під вечір ми знову вийшли на ті ж самі хутори, організували десять підвод під маркою червоних і поїхали по напрямку Корита. Свищів ми переїздили ще завидна. По селі всюди грали гармошки, ходили солдати, а ми їхали і, співаючи «Катюші», час-від-часу лаялися російською мовою і в російському дусі. І так ми проїхали Свищів і П'ятки, які були повні набиті червоними військами. Коли в'їздили в П'ятківський ліс, нас зупинив якийсь лейтенант зв'язку і сказав:
— Товарищи, под ночь ехать в лес опасно, там могут быть неприятности с бандеровцами.
— Нам срочно нужно в Олыку и мы вынуждены ехать, — відповів Донецький.
— Ну смотрите, это ваше дело. Желаю вам успехов, — сказав лейтенант і пішов.
Ми виїхали на П'ятківський ліс більше як півкілометра і тоді підводи повернули назад, а самі пішли у напрямку села Корито. Господарі, звільнившись від нас, бистро поїхали своїми підводами додому. А ми вернулися назад під В'юнський ліс на Коритинські хутори.
На цих хуторах я знав одну хату, яка служила зв'язковим пунктом Острожецького району. Оце ж на подвір'я тієї хати ми й зайшли. Розбудивши людей, я з трьома хлопцями зайшов до хати. Нас там прийняли з недовір'ям, але пирогами й молоком почастували.
Тоді якраз у тій хаті ночувала одна дівчина із села Посникова.
— Ніно, ви ж мене знаєте, поможіть мені зв'язатись із районовим або окружним провідником. Мені потрібний зв'язок у Цуманські ліси, — сказав я.
— Ми зараз всіх боїмося і нікому не віримо. І хто ви зараз є, я не знаю. Може ви вже давно почервоніли? Але що ж з вами робити? На свою особисту відповідальність постараюсь вас сконтактувати з районовим, — сказала Ніна.
— Добре, я буду вам дуже вдячний, ми ж прямуємо з тієї сторони фронту і нічого не знаємо, що тут робиться.
— Тут робиться таке, хто вчора був з нами, той сьогодні проти нас, тому й ми тепер ставимося до людей з такою недовірою, — відповіла Ніна.
— Оце зараз ми підемо до лісу і там будемо цілий день. Добре було б, коли б ви організували нам щось поїсти, — сказав я.
— А скільки вас? — запитала Ніна.
— Біля сорока чоловік, — відповів я.
— Добре, зробимо.
Все було зроблено чудово. Людей годували тричі на день досита.
Увечері Ніна повела нас до Посникова, а звідтам до Пітушкова. На другий день у Пітушкове до нас прийшов районовий провідник Острожецького району із сторожовим провідником Олицького району.
— Куди ви пробираєтесь і до кого? — запитав районовий провідник Острожецького району.
— Ми пробираємось по напрямку Цуманських лісів. Мені потрібний хтось із обласного або крайового проводу, — сказав я.