За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Увечорі піднялись і пішли до лісу, який виднівся на схід від села. У лісі біля багаття ми просушились. І раптом нас там знайшла турківська зв'язкова Славка з двома кошиками вареників з вишнями і сиром та всякими ласощами. Це була для нас велика радість. В очах моїх хлопців відразу засвітились веселі вогники, і розмова забриніла веселіше. Славка швидко організувала човни й ми незабаром переправилися через Буг на Волинь, на Литовижські хутори. На ніч ми отаборились у одній хаті під самісіньким молодим і густим сосновим лісом. Спали у клуні. Вранці наші дівчата пішли до хати варити нам сніданок. Пізніше прийшов до хати і я. Раптом відкриваються двері й у хату входить старший лейтенант і сержант. Я спокійно сидів за столом і очима пильно стежив за виразом обличчя лейтенанта.

А вони на мене навіть і не глянули, лише звернулися до дівчат і запитали:

— А де господар дому?

— Пішов до села, — відповіла Катруся.

І так, не промовивши більше жодного слова, вони повернулися і вийшли.

А в клуні всі мої хлопці були вже у повній бойовій готовності. Вони думали, що двоє військових мене заберуть і їм прийдеться відбивати мене. Тоді я подумав про те, що треба когось назначити комендантом охорони, який мав би право командувати всіма людьми у будь-якій ситуації. Найбільше тягнувся до командування лейтенант Донецький. Отож я його і призначив комендантом.

Звідтіля ми пішли на Горохівщину, по напрямку Стрільча. Хлопців я приютив на одному знайомому хуторі під Стрільчем, а сам пішов до Ковальчуків. Афанасій непривітно глянув на мене і пішов до хати. Побачивши таке вороже ставлення Афанасія, я повернув до їх сусідів. Зараз же за мною прибігла дружина Афанасія і зі сльозами на очах просила мене, щоб я йшов до них, але я не пішов.