Навколо Парнасу: Літературні бувальщини
- Автор: Артемчук Ігор М.
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00317-3
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Навколо Парнасу: Літературні бувальщини». Краткое содержание книги:
Н 15
А то був справді номер, який, раз почувши, легко запам'ятати: УЧ —0001. «От,— каже Максим Тадейович,— і моя слава».
МАКСИМ ТА ДЕЙЧ
Одного разу до Максима Тадейовича та О. й. Дейча, що розмовляли, підійшов добрий знайомий. Рильський відрекомендувався:
— Знайомтесь, Максим та Дейч!
Мате Залка
1896—1937
ОБРАЗА БАТЬКІВ
У 1913 році вийшла перша збірка оповідань Мате Залки «Турки». Це шокувало знайомих. Вони говорили батькові письменника:
— Як це сталося, що ваш син займається літературою? Ви така всіма шанована родина!
І батько, щоб «врятувати» сина від спокуси столичного життя і літературного середовища, на рік раніше строку віддав його на військову службу.
ЖИТЛО, ПОСТІЛЬ, КНИЖКИ
Мате Залка не любив нічого зайвого. — Культурній людині,— говорив він,— потрібні чисте житло, зручна постіль і книжки.
ЗОЛОТИЙ ЗАПАС МОЛОДОЇ РЕСПУБЛІКИ
— Корпус білочехів зчинив заколот і захопив у Казані золото...— розповідав Мате Залка.— Важко було відбити «золотий поїзд» у білочехів, але ще важче — доставити його в пункт призначення.
Та командир загону червоноармійців Мате Залка не розгубився. Він удався до хитрощів. Бійці загнали поїзд у тупик. На кожному вагоні, де лежали золоті злитки, З'явився напис: «Тифозний, для дезинфекції». Тим часом Залка із загоном бійців відступив.
За кілька днів білих вибили з міста. Залка, хвилюючись, попрямував до станції. Так і є! Білим і на думку не спало шукати цінності в мотлосі «тифозних вагонів».
ГЕНІАЛЬНА ГЛУПОТА
Мате Залка любив відпочивати на «дурних», як він висловлювався, фільмах.
У двадцятих роках демонструвався американський фільм «Чирвовий валет» у трьох серіях, безглузда і наївна картина. Але Мате сміявся до сліз. Особливо захоплював його епізод, коли герой у фраці кидався в бурхливі хвилі рятувати красуню. Потім вони виходили з води зовсім сухі, причому в красуні навіть зачіска не псувалася. При цьому Мате здригався від реготу. Дружині ж зовсім не було смішно.
— Від чого ти в такому захопленні? — питала вона.
— Та це ж геніальна глупота! — вигукував він.
І вони дивилися усі три серії.
ОБРАЗА — ЦЕ СМІТТЯ
Якось після літературних зборів Мате Залка сказав одному письменникові:
— Ти так і носишся зі своєю образою? Викинь це сміття з кишені. Якщо тебе справедливо зачепили, треба ще краще працювати. Якщо ж несправедливо,— його голос потеплішав,— то й тоді треба ще краще працювати, щоб на ділі довести, що ти вартий чогось більшого.
Я ТУТ ВОЮВАВ
У травні 1936 року Мате Залка і його друзі, угорські письменники, разом з київськими поетами Савою Голованівським, Віктором Кондратенком та Леонідом Первомайським вирушили у подорож по Дніпру. У придніпровських містах вони виступали перед читачами.
Леонід Первомайський згадував:
«Антал Гідаш запитав мене щось про Дніпро. Я невпопад відповів. Залка добродушно розсміявся, дістав блокнот і зразу ж накидав олівцем карту дніпрової течії, розставив по берегах міста і найбільші населені пункти — все дуже точно, наче усе життя був топографом.
— Звідкіля ти це знаєш? — дивуючись, запитав я.
— Так я ж солдат,— усміхнувся Мате.— Я повинен це знати... А потім — я ж воював тут у громадянську війну...»
ТИМЧАСОВО — ВОЇН
Один літератор, прибувши в Інтернаціональну бригаду в Іспанії, впізнав у генералові Лукачі письменника Мате Залку.
Той розсміявся, а потім серйозно сказав: — Я тепер не письменник. Хай тим часом пишуть інші, я воюю...
ЗАСПІВАЙТЕ «САДОК ВИШНЕВИЙ...»
Інтернаціональним бригадам і частинам, що допомагали республіканській Іспанії у боротьбі проти фашизму в 1936—1939 роках, присвоювали імена прогресивних діячів, революціонерів — Гарібальді, Лінкольна, Димитрова, Чапаєва. До складу 12-ї Інтернаціональної бригади входила рота ім. Тараса Шевченка, в якій були українці, білоруси, поляки, іспанці. Командир бригади Мате Залка приходив у цю роту і просив бійців співати пісні на слова Шевченка — напевне, йому пригадувалися літні місяці, проведені в мальовничому селі Білики на Полтавщині.
І. Ільф, Є. Петров
1897—1937, 1902—1942
ПИСАТИ УДВОХ
Ільф і Петров уміли легко відкараскатись від набридливого запитання: як ви пишете удвох?