Повний місяць
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-38-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Повний місяць». Краткое содержание книги:
Розгадати таємницю сатанівського лісу береться бойовий офіцер, фронтовик Андрій Левченко. Разом із ним у небезпечній грі — Ігор Вовк, який утік із сталінського концтабору, жорстокий капітан НКВД Віктор Сомов, ватажок дезертирів Жора Теплий та повстанський сотник на псевдо Грім. Їхні долі сплелися в тугий вузол, вони небезпечні один для одного, кожен має свій секрет. Але життя кожного, а заодно — й кохання втікача Вовка, залежить від того, кому вдасться вистояти в двобої з перевертнем. Якщо вовкулаки, звичайно, реальність, а не породження людського розуму та генія…
Нова гостросюжетна історія від Андрія КОКОТЮХИ — детективний трилер, виконаний у популярному стилі ретро–роману. Дія захоплює з перших сторінок. А фінал обіцяє несподіванки, яких не чекав, за його зізнанням, сам автор.
Значить, Вовк міг стати його довіреною особою.
Не без підстав вважаючи себе досвідченим чекістом, Сомов провів паралель між Ігорем та міцними зв'язками старого злодія на свободі. Без них утікачеві не вдалося б зникнути так надовго. Звісно, Віктор припускав, що той міг просто не вийти з тайги. Але не заспокоював себе цією думкою. Зважав на пору року. Серпень для того, хто тайгує — не найтяжчий місяць.
Отже, Сомов усе ж таки схилявся до можливої появи Вовка недалеко від його колишньої родини.
Рано чи пізно.
Завтра, за тиждень чи за місяць.
Нікому цю версію не озвучивши, Віктор вирішив чекати на нього сам.
Якщо він помиляється — Вовка колись усе одно схоплять та покарають належним чином.
Якщо ж ні…
Добре жити й працювати в невеличкому селищі. Всі на виду. Особливо чужі, приблудні, відразу привертають увагу.
Таких за його наказом віднедавна бере на список начальник міліції Левченко. Навряд чи когось пропустить.
Початок нинішнього вересня ще не здощив.
Левченко чудово розумів, що за таких розкладів жодних слідів круг залишків муру не виявить. Але як тепер, так і раніше міліція взагалі не обстежувала територію там, де знаходили жертв вовка. Цілком логічно та обґрунтовано не вважаючи місце, де лежала роздерта людина, місцем скоєння злочину. Навіть у світлі останніх, дуже дивних подій, Андрій все ще погоджувався: напад хижака — не кримінальний злочин, швидше — трагічний, нещасний випадок. Припущення про існування вовкулаки далі вперто не вкладалося в голові. Великий звір: ось у що готовий повірити Левченко.
Проте загострена потреба провести огляд повторно, самому, поки доктор Нещерет вовтузиться зі своїми дослідами та аналізами, привела Левченка туди, де загинула Люба.
Було по обіді. Сонце поволі рухалося до заходу, та все ж світило яскраво. Андрій навмисне підгадав момент, аби кругом нікого не було, щоби його дії не привернули зайвої непотрібної уваги.
Пішов один.
Бо як поясниш комусь, крім Савича, чому вирішив пошукати саме людські сліди…
Отож.
Не гаючи дурно часу, Андрій зайшов у браму, під прикриття мурованого прямокутника. Даху не було, промені вже били не прямо в середину. Хоч залишки кам'яних стін давали тінь, світла все одно мусило вистачити. Знати б, що збираєшся розгледіти.
Ставши спиною до пройми, Левченко, плюнувши на устав, запхав руки в кишені галіфе. Примружився, намагаючись уявити, як усе могло статися. Пробував робити так і раніше. Але тут і тепер дії нагадували слідчий експеримент.
Хижак напевне забіг сюди. Чигав на жертву усередині. Люба нічого не підозрювала, проходила повз багато разів. До того ж її на той момент охопили інші почуття. Вони вели вчорашню партизанку вперед, притлумили відчуття небезпеки. Дівчина взагалі не уявляла, кого треба боятися після війни. Звісно, знала про напади вовка, як і всі в Сатанові. Тільки він у лісі шастає. Вона ж рухається сотні разів торованою стежкою.
Андрій крутнувся на п'ятах, розвернувся лицем до виходу.
Ось Люба проходить мимо. Напали стрімко, дівчина не встигла злякатися. Напевне, почала з жахом розуміти, що ж відбувається, коли хижак затягнув її сюди.
Стоп!
Тягнув.
Яким би не був великим вовк, чотириногим завіграшки збити людину з ніг одним стрибком. Та не завжди легко відтягти здобич у безпечне місце. При цьому дівчина могла хоча б раз крикнути, просто від несподіванки.
Хтозна, може Люба й кричала.
Та Андрій знову відмотав подумки назад. Дещо прикинув і категорично визнав: у той час він ішов цим самим шляхом. Коли на дівчину напали та стали вбивати, між ним та пагорбом, на якому височів старий мур, була десь сотня метрів. З такої відстані розпачливий дзвінкий жіночий крик до нього долетів би.
А він нічого не чув. Зовсім нічого.
Висновок не змусив на себе чекати.
Левченко вперто не збирався дозволити собі визнавати потойбічне втручання у все, що відбулося. Та ситуація виглядала красномовною.
Той, хто підстеріг Любу й наскочив на неї, не дав їй крикнути. Затулив рота, інакше ніяк. Горло порвав пізніше. Проте скажений звір, роззявивши пащу, не здатен вчепитися в горлянку жертві. Тим більше — двоногій. До того ж — у темряві ночі.
Лапами вовк теж не закривав дівчині рота. Припустити подібне — ще більша вершина абсурду, ніж переконати себе в існуванні людини–вовка.
У такому разі, признався Левченко, на Любу, як і на попередніх бідолах, напала людина.
Настільки божевільна, що дряпає тіла велетенськими гострими нігтями. А шию шматує зубами.