Повний місяць
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-38-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Повний місяць». Краткое содержание книги:
Розгадати таємницю сатанівського лісу береться бойовий офіцер, фронтовик Андрій Левченко. Разом із ним у небезпечній грі — Ігор Вовк, який утік із сталінського концтабору, жорстокий капітан НКВД Віктор Сомов, ватажок дезертирів Жора Теплий та повстанський сотник на псевдо Грім. Їхні долі сплелися в тугий вузол, вони небезпечні один для одного, кожен має свій секрет. Але життя кожного, а заодно — й кохання втікача Вовка, залежить від того, кому вдасться вистояти в двобої з перевертнем. Якщо вовкулаки, звичайно, реальність, а не породження людського розуму та генія…
Нова гостросюжетна історія від Андрія КОКОТЮХИ — детективний трилер, виконаний у популярному стилі ретро–роману. Дія захоплює з перших сторінок. А фінал обіцяє несподіванки, яких не чекав, за його зізнанням, сам автор.
— Ніколи не казав я, що твій колишній — ворог. Знаєш, чому? Бо якби він справді був ворогом, не загримів би на п'ять нещасних років. Його б прямо там, на фронті, поставили перед військово–польовим судом. А потім, за вироком — до брустверу. Закони воєнного часу, мусиш розуміти.
— Чому ж він тоді сидить?
— Уже не сидить. Бігає. Зробив собі тільки гірше, але про це іншим разом. Йому радянська влада дала шанс, Ларисо. Зупинила на півкроку до дійсної зради батьківщині. Відправила на перевиховання. Відсидів би, повалив ліс на благо народного господарства. Часу подумати досить. Тепер усе помінялося.
— Як саме?
— Ігор Вовк утік. Значить, поза законом. Якщо не подохне десь у тайзі, якимось дивом виповзе — його можуть застрелити будь–коли.
— А якщо не застрелять?
— Додадуть за втечу. Це — мінімум десять років.
— Раптом не спіймають?
— А тобі б як хотілося?
Лариса закусила нижню губу. Зняла окуляри, легенько потерла пучками очі.
— Мені б хотілося, Вікторе, аби Ігор лишився живим. І його не знайшли. Щиро кажу. Думай про мене, що хочеш. Ламати собі голову, яка відповідь тобі сподобається, мені неохота.
— Ларо, мене цілком влаштовує ось така відповідь. Іншої я від тебе й не чекав. Скажи ти щось інакше, тоді я б напружився, бо не повірив би. Дякую за чесність. Ілюзій стосовно того, як ти ставишся до мене, я позбавився давно.
— Вони були, ілюзії?
— Були надії, Ларисо. Можливо, колись доведу, що я тобі не ворог.
— Ти мені не ворог. Я не спатиму з ворогом у одному ліжку.
— Але я й не друг, — жорстко відказав Сомов. — Раз уже зайшло про наше ліжко… Ти чудово розумієш, що я зараз маю на увазі, коли нагадую про твоє ставлення до мене. Добре, досить. Ти не кривила душею, можу за це знову подякувати. Тільки мені дозволь теж говорити чесно.
— Інших стосунків я не прийматиму. Тобі це відомо, Вікторе.
— Звісно, — Сомов відкрив коробку, взяв папіросу. — Тому сказав тобі про втечу Вовка. Не те, щоб це державна таємниця. Навпаки, він у розшуку. Чим більше свідомого народу в курсах, тим скоріше втікача злапають. — Пальці стиснули порожній кінець гільзи. — Мені повідомили про чепе, бо я все ж таки мав стосунок до його справи. — Губи стисли папіросу, в руках з'явилася сірникова пачка. — Хочу тебе попередити, Ларисо, аби в разі чого, до мене з твоєї сторони не виникало жодних непотрібних питань. — Чиркнув сірником, підніс вогник до папіроси, прикурив, подивився, як він догорає, загасив тліючий вогник біля самих країв пальців. — Не знаю, що за чорт смикнув твого колишнього рвонути з табору. Не уявляю, куди він може податися. Але якщо колись, раніше чи пізніше, Вовк намалюється тут, у цих краях… Або десь інде, куди мене переведуть по службі… Я вб'ю його, Ларисо. Не тому, що в дитинстві не мирилися. Чи через те, що був твоїм чоловіком. Він злочинець, і я його вб'ю.
Відповіді не почув.
Лариса й не шукала її. Всупереч почутому не знаходилося слів. Після такого краще на щось переключитися. І вона, вдягнувши окуляри, підвелася та пішла до плити.
Хай там як, а чоловік повернувся зі служби. Хоче вечеряти. У неї є свої думки — але й обов'язків господині ніхто не скасовував.
Сомов курив, вдоволено стежачи за дружиною. Тішився не сказаним. Душу гріло розуміння того, що Лариса не знає й напевне далі не знатиме іншого.
Наприклад, того, що він жваво цікавився обставинами втечі.
Й буквально видер у колеги із солікамського відділу НКВС важливу для себе інформацію.
Там, на місці, серед багатьох інших опитали такого собі Божича, начальника оперчастини табору. З його свідчень вдалося виявити дивний збіг, який міг як вказати на слід втікача, так і не мати жодного значення. З'ясувалося: табірний кум узяв Вовка в розробку, мав на цінного агента серйозні види. Тож з власної ініціативи довідався, де зараз знаходиться родина в'язня.
І Вовк разом із двома блатними пішов на втечу за кілька днів потому, як йому раптом повідомили: колишня дружина Лариса в шлюбі з ним, капітаном Сомовим.
Тоді тенькнуло. Віктор почав наводити довідки далі, й дуже скоро виявилося: зі злодіями у Вовка налагодилися стабільні контакти. Блатні чомусь довіряли йому. Через це Божич вирішив почати активну оперативну розробку, не шкодуючи часу й засобів, навіть підіграючи Ігореві. Один із утікачів, старий авторитетний злодій, чиєю довірою користувався Вовк, знайдений у тайзі мертвим. Хтось зарізав, та це не має значення. Сомову важливим видалося інше: готуючи втечу, такі люди, як цей загиблий авторитет, підходять до питання капітально.