Чорний замок Ольшанський

Я подумав, що це марні штучки, що тут і куля-баба не дуже допомогла б, і що той майже закінчений пролом зробили не люди, а час. Але ті, що нагорі, старалися.

Центром була група людей. Один у синьому зношеному костюмі і в чоботях мав обличчя чоловіка, який звик і коритися, і наказувати, обличчя вольове і жорсткувате, грубувато обтесане. На вигляд голова колгоспу, як воно потім і виявилося. Було йому років під п'ятдесят, і був він здоровий, як кінь. І пом'якшувала вираз його обличчя тільки гумористична складка біля кутиків губ. Не сподобалося мені тільки, що був він з чубком, як у того фюрера. З деякого часу я найбільше на світі не люблю такої зачіски та ще вусиків подібного типу, яких у того чоловіка, на щастя, не було. А то я зробив би щось несамовите. Наприклад, жбурнув би в нього апаратом.

Хазяїн. Тим паче, що й селище типу Ольшан лежить на території колгоспу.

Поруч з ним стояв з портфелем у руці чоловік невисокого зросту, також років під п'ятдесят, але зовсім іншого типу. Лице широке, посічене дрібною сіткою зморщок. А на цьому обличчі темні, уважні оченята. Чорна коротка стрижка, великі, як у Будди, вуха. Від нього на відстані п'ятнадцяти сажнів неприємно тхнуло перегаром, і, мабуть, тому його лице було добродушним. Те, що називається «веселе на похмілля». Був він приземкуватий, трохи зігнутий і махав руками, і тією, що з портфелем, найбільше за всіх.

І ще один упав мені в око. Збоку сидів на траві, на косогорі, могутньої статури і не менш ніж сажневого зросту чоловік з широким обличчям. Чорні крилаті брови, сині великі очі, орлиний ніс, красивий широкий чоловічий рот. Обличчя напрочуд інтелігентне, хоч на професорську кафедру, але якесь тривожне й дикувате, не таке, як у звичайних людей.

Про те, що це не професор, свідчило тільки те, що був він одягнутий бідно: у перкалевій, розхристаній на грудях сорочці, бавовняних чорних штанях, заправлених у ялові старі чоботи.

Чоловік носив кепку козирком назад (опісля я довідався, що це одна з його постійних ознак, а не хвилинний каприз), і довкола нього крутилося десятків зо два собак різного зросту й масті й переважно поганої породи.

— Тут, чи що, підземелля? — долітали голоси.

— Тут скрізь підземелля. Якби якесь не провалилося.

— Ні. На віки будували. Лупіть, хлопці.

І тут я відчув, що щось міняється. До групи турботливих наближалися два чоловіки в оточенні зграйки дітей і підлітків, чоловік двадцять.

Попереду йшов невисокий худий чоловік в дуже акуратному чорному костюмі й білій сорочці з чорним галстуком. Обличчя сільського інтелігента, просте і нічим не характерне, хіба що шрамом, який перетинав ліву брову. За окулярами розумні й вдумливі очі. Чуб дуже сивий на скронях.