Тривожний місяць вересень
- Автор: Смирнов Виктор Васильевич
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Тривожний місяць вересень». Краткое содержание книги:
По мотивам роману в 1976 р. на студії Довженка знято фільм.
— Я оце був учора в Сагайдачного, — сказав я. — Він теж мислить широкими масштабами. Вдалину дивиться. А Абросимова вбили.
— Знаю, що вбили, — сказав Гупан різко. Ложку він усе-таки доламав: в одній руці залишилося держальце, в другій коновка. — І до його матері мені йти, а не тобі, зрозумів? Та що там іти! Мені викликати її для опізнання трупа…
— Що там опізнавати, навіщо? — сказав я.
Міліціонери скинулися очима. Видно, я поставив дурне запитання.
— Закон такий! — промовив Гупан. — А навіщо ми стільки паперу списали? Рахунок пред’являтимемо… Як і належить.
Я знизав плечима. На фронті ми ніколи ніякого опі-знавання не проводили. Бо кому ж рахунок пред’являти?
— Ану лишень дай, — сказав я одному із законників, тому, який і досі вовтузився з пружиною. Я висипав патрони з диска і, нагнувшись, дістав з-за грубки два ріжки. — Візьми!
— Непогано у вас з боєпостачанням, — кинув Гупан.
— У наших лісах цього добра досить…
— У вас усього в лісах досить, — зауважив міліціонер. — У ваших лісах шестеро очей треба мати. Двоє спереду, двоє по боках, двоє позаду…
Уночі Гупан довго не міг заснути, кашляв і перевертався, тапчан мій рипів під його важким тілом. Я теж не спав. Ми з охоронцем повлягалися на підлозі, де блохи влаштовували скажені гони й атаки. Охоронець чухався, раз у раз штовхав мене в живіт і волав: «Заходь ліворуч!» Добре, що хоч другому випало стояти надворі, на варті, а то, чого доброго, вони почали б командувати в два голоси. Міліціонери люди нервові — така вже робота.
— Товаришу начальник, — мовив я до Гупана, — однаково ви не спите. Дайте мені відповідь на одне запитання.
Він не сказав нічого, тільки потягнувся до кітеля, що висів рядом з тапчаном. Брязнула об пістолет запальничка, спалахнув вогник.
— От Горілий… та й усі вони там, — вів далі я. — Що їх породило? Я Горілого погано знаю. Кажуть, він був фельдшером, кастрував кабанчиків… Ну гаразд, може, він злість якусь таїть. А другий «наш» фашистський прихвостень — Крамченко — на фермі возив корм. Ніхто його не кривдив. Діти до школи ходили… Усе як у людей…
Чому Горілий став Горілим і його бояться й ненавидять? Невже, якби війни не було, він лишився б фельдшером і я зараз із ним розкланювався б, можливо, зустрічався б на весіллі або на хрестинах, пісень удвох співали б. Не можу збагнути!
— Фашизм! — сказав Гупан.
Він був увесь оповитий димом, як підпалений пароплав. Могутні легені хрипіли і свистіли, ганяючи повітря. Це була машина, що давно працювала на знос. Ані сну, ані відпочинку в начальника районного НКВС, це вже так. Охоронець-міліціонер, той хоч і неспокійно, з криками, але спав. Та й сон йому снився ясний, конкретний: гримів бій, треба було заходити ліворуч.
— Фашизм? — перепитав я. Є люди, які про все мають такі короткі і ясні міркування, що їм досить слів-бирочок. Скажуть — наче гвіздка заб’ють. Невже Гупан з таких? — Ну, ясно, фашизм. Про що тут балакати… Блохи вас не дуже турбують? У нас страх які нахабні блохи.
Він гмукнув.
— Фашизм — явище складне, — сказав він. — Я не якийсь там філософ, я не можу охопити в усьому обсязі… У мене міліцейська підготовка, ти вже вибачай.
Він повернувся до мене — заскрипів розсохлий тапчан.
— Фашизм… Ти, звичайно, знаєш, що це найогидніша, найлютіша диктатура буржуазії… Без такої диктатури з робітничим класом, з революцією імперіалістам не впоратися! Отож вони й хапаються за канчук. За сокиру! Давлять з усієї сили, чинять беззаконня. Розстрілюють, вішають, кидають до концтаборів.
— До чого тут Горілий? — запитав я. — Хіба він імперіаліст, чи що? Він коновал, сучий син!
— Гаразд, — буркнув Гупан. — Спробую розтлумачити. Тобі це потрібно. Можливо, ти ще в міліцію підеш служити — коли в «яструбках» потреби не буде.
Я гмукнув. Уявив себе у міліцейській формі.
— Звичайно, Горілому теорія фашизму ні до чого, — сказав Гупан. — Вона йому як козі енциклопедія. Але зауваж одну річ. Хто був опорою Гітлерові, коли він рвався до влади? Штурмовики, різний темний елемент. Чому? А їм було вигідно примазатися до сили. До сили, що не знає ніяких обмежень. Злетіти на цій каламутній хвилі. Тут перед ними, бач, величезні горизонти відкриваються. Можна, бач, грабувати і бути під охороною цієї беззаконної бандитської держави. Убивати можна, мучити, наживатися на чужому горі — і все зараховується, ніби яка заслуга, метикувш?