Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба
- Автор: Коллектив авторов, Толочко Пётр Петрович
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-0726-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
На цей час спосіб життя населення стає рухливішим[210], як і в інших регіонах Лісостепу, зменшується кількість поселень. Осіле землеробське населення концентрується в основному біля рубежів Полісся. Центрами осілості були, мабуть, Якушинське городище або велике городище поблизу с. Переорки, могильник якого налічував близько 200 насипів. Серед скіфського або скіфоїдного населення жили також балти або балто-слов'яни (носії милоградської археологічної культури), основний масив яких розміщувався у смузі лісів. Вони, певно, належали до менш заможних верств населення. В декількох похованнях скіфського новоселківського могильника супроводжуючими особами були, мабуть, саме милоградці. Окремі курганні могильники цього населення відкрито біля сіл Мізяків та Курилівка.
Найвиразніші скіфські пам'ятки концентрувалися на території між верхів'ями Гірського Тікича та басейном р. Соб (ліва притока Південного Бугу), де, певно, були умови для напівкочового скотарства. Крім згаданих новосілківського та кальницького могильників, тут досліджено декілька курганів біля м. Іллінці, що, певно, належали роду місцевих правителів. У найбільшому з курганів знайдено грецькі поножі, залишки залізного панцира, вузду, посуд, золоті прикраси, золоте окуття футляру для лука та стріл із зображенням сцен з життя грецького героя Ахілла. Подібні окуття знайдено ще в декількох курганах царського рангу степової смуги (рис. 17). Можливо, це були дипломатичні подарунки боспорського царя правителям варварських племен, що входили на цей час до сфери політичних інтересів Боспорського царства[211].
З активізацією скіфської зовнішньої політики на південному заході й посиленням скіфо-фракійських контактів у V ст. до н. е. (встановлення дружніх стосунків з царством одрисів та напівфракійською династією Боспору, військові походи в Подунав'я) Східне Поділля з його традиційно фракійською орієнтацією набуває важливого значення. Можливо саме тут жили «верхні скіфи», які допомагали Атеєві під час його війни з македонцями [Polyaen., Strat., VII, 44, 1]. Зберігалися традиційні зв'язки з Фракією, зокрема торговельні. Частина населення, очевидно, належала до фракійського етносу.
Рис. 17. Золоте окуття ториту.
Середнє Подністров’я ще з передскіфських часів було густо населеним регіоном з розвинутим землеробством та металообробкою. Населення культури фракійського гальштату (іллірійці або фракійці), яке концентрувалося у басейнах Збруча, Серету й Пруту, мирно співіснувало з племенами чорноліської культури (фрако-праслов'яни)[212], які мешкали східніше, приблизно між сучасними Кам'янцем-Подільським та Могилевим-Подільським. Цей регіон за скіфських часів був найбільш населеним. Скіфи або якесь споріднене населення з'являється тут близько середини VII ст. до н. е. і протягом майже двох століть культура населення усього Середнього Подніпров'я набуває скіфського забарвлення. Це відбилося головним чином на поховальних звичаях верхівки населення, розповсюдженні скіфської зброї та вузди. Найвиразніші кургани скіфського типу відкрито біля сіл Братишів, Перибиківці, Долиняни.
Під тиском чужинців або разом з ними частина місцевого населення подалася на захід[213], зокрема у Верхнє Подністров'я, Закарпаття, Потисся та Південно-Західну Словаччину. Сусідні племена не були, мабуть, войовничими — у Середньому Подністров'ї скіфського часу немає значних укріплених поселень. Небезпечними, певно, залишалися південно-східні кордони. Тут, у басейні р. Мурафи було споруджено чотири сторожові городища-сховища з незначним культурним шаром. Південно-західними сусідами були агафірси — велике ірано-фракійське плем'я, історія якого тісно пов'язана з історією скіфів. Античні автори згадують про їхню лагідність, звичаї татуювати шкіру блакитною фарбою, носити багато золотих прикрас і т. ін. [Herod., IV, 100, 102, 104][214].
210
Артамонов М. И. Некоторые итоги пятилетних исследований юго-подольской археологической экспедиции // КСИА. — К., 1955. — Вып. 4. — С. 86.
211
Див. Алексеев А. Ю. Скифская хроника. — С. 138.
212
Sulimirski Т. Scytowie nа Zachodniem Podolu. — Lwow, 1936; Смирнова Г. И. Культурно-исторические процессы в бассейне Среднего Днестра в конце II — первой половине I тысячелетия до н. э.: Автореф. дис. ... докт. ист. наук. — К., 1990. — С. 27—28; Мелюкова А. И. Памятники скифского времени Лесостепного Среднего Поднестровья. — С. 3—10.
213
Мелюкова А. И. Указ. соч. С. 49; Крушельницкая Л. И. Раннескифская культура в Западном Подолье // АПВЗ. — К., 1990. — С. 156.
214
Головний осередок цих племен знаходився у Північно-Східному Прикарпатті та Трансільванії. Див.: Доватур А. И., Каллистов П. Д. Шишова И. А. Указ, соч. — С. 346—347.