Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Нерідко саме «милоградців» Волині ототожнюють з неврами Геродота — отже, вони жили на північ від скіфів-орачів, а їхнє розселення в південному напрямі можна пов'язати з повідомленням про переселення неврів у країну будинів через навалу змій [Herod., IV, 105]. Найімовірніше, неври були «проміжним» балто-слов'янським етносом Волино-Поліських областей[235].

Дніпровське Лівобережжя. З другої половини VII ст. до н. е. на просторі від Дніпра до Сіверського Дінця поступово складається історично-культурна спільність, в якій вирізняють декілька культурних осередків, розташованих найчастіше на деякій відстані від заплави Дніпра й пониззів його притоків. В VI ст. до н. е. ця спільність поширюється до Середнього Дону. Можна вирізнитй п'ять регіональних систем, в кожній з яких були компактно розташовані городища та неукріплені селища. Городища здебільшого будували серед великих лісових масивів і оточували складною системою захисту[236].

Фрако-слов'янське населення, яке переселилося з Правобережжя на початку І тис. до н. е., частково асимілювало місцеві балтські та фінно-угорські племена. Балти за скіфської доби проживали здебільшого на північ від р. Сейм, а фінно-угри — у південно-східній частині Верхнього Подніпров'я, на Сіверському Дінці та Дону. У басейні Сіверського Дінця мешкали також нащадки давнього іранського населення[237]. Найчисленнішими на Лівобережжі були будини — «велике і численне плем'я» [Herod., IV, 108]. Можливо, це був союз, що ґрунтувався на територіальних (не родинних) зв'язках, до нього входили балто-слов'яни, фінни, іранці[238]. Жили тут також гелони[239], меланхлени, тобто «чорноризці» (їх частіше розміщують у басейні Десни або на Середньому Дону) та андрофаги («людоїди»), про етнічну належність та розселення яких немає достатньо обґрунтованих думок.

Скіфська навала супроводжувалася військовими сутичками з місцевим населенням. Так, наприкінці VII — на початку VI ст. до н. е. були спалені оборонні споруди Книшівського городища в басейні Псла[240]. Але це скіфське вторгнення не призвело до загибелі місцевих центрів.

Наймогутніший міжплеменний союз склався в басейнах Ворскли, середньої течії Псла та Орелі. Центром його було велике городище біля с. Більськ, яке можна вважати протомістом і ототожнювати з геродотовим Гелоном[241]. Цікаво, що на городищі мешкало багатоетнічне населення і кожне мало окреме укріплення. Це нібито підтверджує свідчення Геродота про перебування гелонів серед будинів. За Геродотом [IV, 108], гелони — вихідці з еллінських гаваней. Вони відрізнялися від будинів способом життя (будини — кочовики, а гелони обробляють землю і розводять сади) та зовнішністю [Herod., IV, 109]. Навколо Більського городища існувала система неукріплених поселень. Головним заняттям було скотарство, значення землеробства було меншим. Добре були розвинуті ремесла, серед яких особливого значення набула обробка металів — знайдені численні залишки виробництва бронзи та обробки заліза, виготовлення знарядь праці, зброї та золотих прикрас.