Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

З початком скіфської епохи занепадають старі центри у верхів'ях Південного Бугу. Значно зменшується кількість поселень, а деякі з них з посиленням військової загрози перетворюються на укріплені городища поблизу Бугу. Найпридатнішими для життя, як і в попередні часи, були місцевості в центральній частині сучасної Вінницької області. Серед поселень вирізняється Немирівське городище площею близько 100 га. Неукріплене поселення існувало тут ще з передскіфських часів[206]. У VII ст. до н. е. його мешканці активно торгували з античними містами. На городищі знайдено чимало високоякісного античного посуду, скіфські наконечники стріл, кістяні деталі вузди. Головним заняттям населення було скотарство, а численні господарчі ями свідчать про розвинуте землеробство. Саме тут, у лісостеповому Побужжі, дослідники розміщують геродотових скіфів-орачів, які сіяли хліб на продаж [Herod., IV, 17].

У VI ст. до н. е. довкола Немирівського городища споруджено вали 6—9 м заввишки і рів. Вали зведено за два заходи; укріплення першої захисної стіни спалено, певно, внаслідок ворожої навали[207]. Сліди згарищ та руйнувань простежувалися і на Северинівському городищі в останній період його існування. Можливо, бурхливі події VI ст. до н. е. найбільшо торкнулися цієї території, що опинилася на шляху військових походів на захід. Частина населення залишила старі місця мешкання наприкінці VI або на початку V ст. до н. е. Можна припустити, зокрема, переселення до Нижнього Побужжя, ближче до античних міст. Сліди перебування лісостепового населення простежуються у сільській території Ольвії[208], яка в цей період значно розширюється.

Десь у південних межах лісостепового Побужжя або на кордоні зі Степом[209] знаходилася священна місцевість Ексампей. Тут, за переказами, стояв величезний мідний казан, виготовлений із стріл, зібраних царем Аріантом з усіх скіфів [Herod., IV, 81]. Цей своєрідний символ єдності знаходився, певно, на території якогось великого скіфського племенного осередку VI ст. до н. е. — саме до цього часу відносять діяльність легендарного царя. Цей осередок відігравав, безперечно, велику роль у відносинах місцевого населення з античними державами, передусім із Ольвією та Березанню. Його правителі, певно, контролювали торговельні шляхи вздовж Південного Бугу, які поєднували Ольвію з племенами лісостепової смуги.

У V—IV ст. до н. е., після відокремлення від скіфської історично-культурної спільності населення Західного Поділля, лісостепове Побужжя стає порубіжжям «скіфського» світу в Лісостепу. З кінця V ст. до н. е. з'являються характерні для скіфської культури курганні поховання з ознаками військової вершницької культури. Про присутність кочовиків або східних торговців, зокрема, свідчать знахідки кістяків верблюдів у двох похованнях Новоселківського могильника у верхів'ях Гірського Тікича, а також суто скіфський курган-святилище зі складним спорудженням шатрового типу та людськими жертвами біля села Кальник. Але загалом риси скіфської степової культури тут менш виразні, ніж у лісостеповому Подніпров'ї. Немає, зокрема, таких характерних її ознак, як катакомби, бронзові казани та кам'яні статуї в курганах.