Секс та релігія. Від балу цноти до благословенної гомосексуальності

З огляду на те, що апостол Павло вважає шлюб надзвичайним заходом для тих, хто не в змозі сексуально утримуватися, логічно припустити, що він був переконаний, що перелюб вступає в суперечність зі вченням Бога. Але Павло не вимагає покарання для тих, хто винен у перелюбі. Він просто підкреслив, що вони не «успадкують Царство Боже»272. Отже, його засудження більш м’яке, ніж в Ісуса. Послання до ефесян, яке, на думку багатьох, не було написане Павлом, указує так само, що «жоден розпусник… не успадкує Царства Божого та Христа»273. Тоді як Павло зосереджується на вигнанні грішників, у Посланні до євреїв радше ставиться акцент на відверто негативних санкціях і вказується, як «Бог засудить тих, хто здійснює блуд і перелюб»274. Отже, ці біблійні джерела, здається, погоджуються з Ісусом щодо того, що невірність є синонімом прокляття, і заявляють, що не люди повинні здійснювати покарання. Незважаючи на думки Ісуса та Павла, які визнавали, що незаконний секс має каратися тільки Богом, християни, прийшовши до влади, відразу почали використовувати правову систему для забезпечення правильної сексуальної поведінки пересічних вірян. Оскільки, згідно з Біблією, подружня зрада веде до пекла, видавалося незайвим мати закони, щоб лякати цим народ. Люди швидко забули, що сам Ісус не хотів, щоб таке питання вирішувалося людським правосуддям.

У християнстві, крім того, традиційно була велика різниця між ставленням до жіночого та чоловічого перелюбу, незважаючи на те що Новий Завіт не виправдовує це. Гарним прикладом є ставлення до жінок-повій. Ранні середньовічні книги-єпитимії рекомендували відлучати повій від церкви, а про їхніх клієнтів, навіть якщо це були одружені чоловіки, не згадується жодним словом275. Загалом до повій за мовчазної згоди ставилися терпляче, оскільки вони сприяли виходу чоловічої сексуальності за межі шлюбу. І Августин, і Фома Аквінський обстоювали існування проституції як засіб запобігання, як вони вважали, важкіших гріхів, наприклад статевих контактів чоловіків із чужими дружинами276. Мартін Лютер, однак, відкинув мовчазне визнання проституції277.

Невірність чоловіків — часто більш вузьке поняття, ніж невірність жінок. В православній Росії чоловіки визначалися невір­ними, тільки якщо вони мали позашлюбних дітей. Жінкам достатньо було просто мати статевий акт278. Рання протестантська Європа також має приклади великих розбіжностей з цього питання. Жінок не тільки частіше виз­навали винними в гетеросексуальному злочині, а й сам закон нерідко створював відмінності між чоловіками та жінками. У колоніальній Новій Англії чоловік суворо карався, тільки якщо перебував у зв’язку з чужою жінкою. Жінка, однак, каралась у будь-якому разі279. Закон, підписаний у Женеві в 1566 році, забороняв подружню зраду, засуджуючи жінок на страту, а чоловіків до двадцяти днів у в’язниці. Англійський закон про адюльтер 1650 року постановив, що обидві сторони засуджуються до смертної кари, якщо жінка була заміжня. Але, якщо тільки чоловік був одружений, покаранням було лише три місяці в’язниці280.