Одіссея найкращого сищика республіки

Пан Бенціон поклав на стіл переді мною тлустий конверт і чорний мішечок, мабуть, із коштовностями.

— Це, Іване Карповичу, щодо наших поточних справ. А тепер перейдемо до вашого прохання. До речі, хотів вас спитати. Ви зовсім із Росії їдете чи на деякий час? — Пан Бенціон знав про мої плани, бо готував їх здійснення.

— Виїхати я збираюся лише на деякий час. Сподіваюся, що швидко вирішу всі справи й повернуся на хутір.

— Ділова ви людина, Іване Карповичу, маєте справи за кордоном, — усміхнувся пан Бенціон.

— У Європі моя донька і кохана жінка. Я б хотів повернути їх додому, але не хочу, щоб дівчата пливли неспокійним морем самі. Хочу бути поруч із ними — і мені спокійніше, і для них краще.

— Ну, тоді, можливо, варто було б обрати північний шлях, через Мурманськ? Він безпечніший, якщо не враховувати німецьких підводних човнів.

— Невже південний шлях такий нездоланний?

— Турки закрили протоки, тепер годі й думати про те, щоб просто сісти в Одесі на пароплав і плисти куди потрібно.

— Але ж є інші шляхи, можливо, не такі зручні, але хоч якісь?

— Шляхи є, але я не зможу гарантувати вам безпеку на всій їх протяжності, — попередив пан Бенціон.

— Нічого, гадаю, що зможу потурбуватися про свою безпеку.

— Так, події останніх днів доводять, що вас справді краще не чіпати, — закивав Крік.

— То що за шляхи?

— Через Болгарію. Зараз її війська захопили майже все узбережжя, усунувши румунів і вийшовши до російських військ. Суходолом пройти неможливо, бо там фронт, точаться постійні бої, дуже небезпечно. Але Чорне море завжди було торговим морем. І зараз, попри війну, торгівля триває. Мої друзі з-поміж тих, хто долає кордони заради торгівлі, доправлять вас морем до Варни. Звідти моя людина відвезе вас залізницею до Пловдива. Цю частину шляху я гарантую, бо там будуть мої люди. А от від Пловдива до грецьких Салонік доведеться їхати горами. Я дізнавався, проїхати там можна, але гори неспокійні, шмигають там арнавіти, щось на кшталт кавказьких абреків, і часто нападають на мандрівників, тож вам краще бути обережним. У Салоніках сядете на пароплав і вирушите, куди вам треба. Ось такий непростий шлях, Іване Карповичу, але простішого зараз не вигадаєш, війна.

— Бенціоне Менделевичу, я й не чекав чогось кращого.

— Ось документи, які ви просили. — Крік поклав їх на стіл і почав перебирати. — Ось закордонний паспорт на ім’я Петра Олексійовича Шатирьова. Паспорт справжній, зроблений моїми хорошими знайомими з одеської поліції. Користуйтеся і не хвилюйтеся. Тут ви записані міщанином, як і просили. Ось телеграма з Бразилії про те, що захворіла ваша сестра Паша Олексіївна Шатирьова, тому просять вас прибути. Завтра ввечері ви відпливаєте. Здається, це все, що ви просили. — Пан Бенціон уважно подивився на мене.

— Дуже вам вдячний. Хотів би оплатити роботу майстрів.

— За це не хвилюйтеся, майстрам віддячили. Але чому ви хочете їхати саме на південь, Іване Карповичу?

— Хочу побувати в Італії, на батьківщині матері моєї доньки. Ізабелла багато розповідала про ті краї. Дуже вже кортить мені побачити їх на власні очі.

— Можливо, Іване Карповичу, вам у пригоді стане кілька моїх людей? Радо відправлю їх із вами. Розумні сміливі хлопці, з якими у вас не буде клопоту.

— Ні, пане Бенціоне, дякую за пропозицію, але поїду сам. Розумію, що часи зараз тривожні, але ви ж мене знаєте, я до всякого готовий.

— Ну, тоді вип’ємо за успіх вашої подорожі та щасливе повернення, — запропонував пан Бенціон.

— Залюбки, — кивнув я.

Пан Бенціон натиснув невидимий мені дзвінок, до нас зайшов офіціант, налив коньяку. Ми смакували. Крік щось собі думав.

— Іване Карповичу! А чи не думали ви над тим, щоб докорінно змінити своє життя?

— Яким чином?

— Я можу запропонувати вам очолити Синдикат.

— Що?

— Розумієте, Іване Карповичу, роки беруть своє. Я трохи заморився, тому планую відійти від справ. Але я хочу залишити Синдикат у надійних руках. Колись я думав, що моє місце займе Фіма. Але його вбили. І ця рана досі в серці моєму, — зітхнув Крік. — Борис має хороші перспективи, але йому потрібно ще багато чого навчитися.

І зараз йому зарано очолювати Синдикат. А от ви б могли це зробити.

— Я ж не жид.

— Це не важливо, Іване Карповичу. У нас тут не дивляться, якого ти коріння. Якщо ти вмієш працювати, ти працюєш.

— Я ж сищик. Я завжди ловив злодіїв, а не очолював їх.

— Знаєте, Іване Карповичу, колись був такий Ванька Каїн. Злодій, що перейшов до поліції і став найкращим сищиком Москви. Я думаю, що найкращий сищик імперії легко може стати і найкращим її злодієм. Зараз Синдикат контролює весь південь імперії, від Поділля до Кубані, а також деякі території на Волзі. Це велика і дуже потужна організація. Тисячі людей працюють на Синдикат, наші обсяги — десятки мільйонів рублів на рік. Ви б могли керувати всім цим. Жили б тут, в Одесі. Я можу вам запропонувати одразу кілька палаців. Ваша донька змогла б здобути найкращу освіту, а потім, коли виросте, — стати однією з найзавидніших наречених країни. Повірте, це хороша пропозиція. Досі я нікому й ніколи її не робив. Я не зустрічав людей, придатних для цієї посади. От ви, Іване Карповичу, перший. З вами Синдикат може не тільки зберегти позиції, але й піднятися на новий рівень. А це саме те, чого я хочу. Подумайте над моєю пропозицією, Іване Карповичу. Я не вимагаю вашої відповіді зараз. У вас є плани, виконайте їх, повертайтеся, зважте все і якщо вирішите пристати на мою пропозицію, я буду дуже радий.