“Культурна революція” в Україні, або Управління деградацією
- Автор: Сенченко Николай Иванович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-608-494-5
- Жанр: Зарубежная образовательная литература
Электронная книга - «“Культурна революція” в Україні, або Управління деградацією». Краткое содержание книги:
Письменник розвінчує наступ іудеофарисейської (демонічної) цивілізації, єврейський фашизм, який виховує фанатиків, націлених на знищення всього і всіх, хто їх перевершує духовно й інтелектуально.
У виданні звучить заклик до кожного громадянина України звільнитися від існуючої колоніальної залежності, відчути персональну відповідальність за свою долю і долю своєї держави.
Неадекватність поведінки слабкого — у його неготовності вчасно подивитися в обличчя реальності, створеної авантюризмом сили: слабкий ігнорує очевидність виклику, всіляко заколисуючи себе думкою, ніби нічого страшного і викличного не сталося, і головне — заспокоїти агресора. Проте, що поступливішими в цій грі є слабкі, то більше це провокує сильного, який запевняє себе в тому, що для нього немає нічого неможливого”[126].
“Сильні” сьогодні — це нова компрадорська і гендлярсько-лихварська еліта, це “нові українці”, які конвертували владу у власність, залишившись при владі (“просунута п’ята колона”); це також США, що відіграють роль агресора, використовуючи “томагавк-право”.
Іншими словами, агресор і жертва агресії дуже рідко на початку стратегічної гри виступають у відповідних ролях. Однак нерішучість слабкого провокує сильного, який стає агресивнішим, а простір його авантюрної діяльності розширюється в міру того, як слабкий поступається. Таким чином, з самого початку процесу ми стикаємося не з природною нестабільністю, а з суспільним “виробництвом”, у якому задіяні дві сторони. Слід зауважити, що така модель є універсальною. З її допомогою можна описувати глобальну стратегічну нестабільність сучасного світу в цілому, а також соціальну нестабільність в Україні, що пов’язана з “реформами, яким немає альтернативи”, і діями президента та його оточення.
Тим жителям України, які бояться дивитися правді в очі, а посилаються на своєрідне алібі — “системні умови” чи “об’єктивні обставини”, які вищі “за наші суб’єктивні можливості”, скажу, що таке алібі не може бути виправданням убивчої бездіяльності. Настав час, щоб полишити алібі “бездіяльних” і сказати, що кожен може і повинен брати участь і впливати на перебіг подій, замість того, щоб картати себе за бездіяльність. Якщо ви обрали бездіяльність — це ваша вина, і відповідальність за трагедії сучасного і наступних поколінь XXI ст. вам випадає розділити з сильними і нахабними світу цього. Тому що ваша покірність і ваша слабка воля, ваше потурання зробило їх такими “сильними”, що й дозволяє їм вважати себе всесильними.
Згадаємо події кінця XX ст. Югославія: адміністрація США довго обмірковувала, як почати війну проти цієї країни. Тривалий час велася пропагандистська кампанія, розмови про геноцид, тоталітаризм тощо. Війни можна було не допустити, якби європейська спільнота чи Росія категорично виступили проти неї. Але цього не сталося, і це спровокувало “сильного” на бомбардування Югославії. А з Іраком уже не церемонилися. Навіть не знайшовши нічого, що свідчило б про наявність зброї масового знищення, президент Буш почав війну, незважаючи на більш рішучі протести світового співтовариства, ніж у випадку з Югославією.
Сьогодні адміністрація Буша робить усе, щоб виплутатися з ситуації з Іраком. Однак перспективи її політичних зусиль у кращому разі можна оцінити як невизначені. США не вдалося домогтися реальної підтримки з боку шиїтів і симпатії решти населення країни. Але це не зупиняє агресора від подальшої війни з країнами так званої “осі зла”, що свідчить про його зухвалість і знахабнілість через безкарність. Відомий в Україні фінансист Джордж Сорос у листопаді 2003 року заявив, що головною метою його життя є усунення від влади Джорджа Буша. Що змусило Сороса зробити таку заяву? За його словами, те, що у виступах Буша він чує відгомін нацистської риторики. “Доля світу залежить від США, а президент Буш веде нас хибним шляхом”, — заявив Сорос.
Стратегічна нестабільність стала також долею української держави, і в цьому винні ми з вами. І ось чому. Коли Президент держави призначив главою своєї адміністрації В. Медведчука, який багато в чому завинив перед українським народом (одна справа з Василем Стусом чого варта), українська спільнота “проковтнула” цю несправедливість. І Президент вирішив, що йому й надалі можна не рахуватися з суспільною думкою. І ось уже Ю. Звягільському, який в 1994 р. емігрував до Ізраїлю і вивіз 300 млн. доларів (про це пише Д. Прохоров у книзі “Спецслужбы Израиля”. (Спб.: Нева, М.: ОЛМА-ПРЕСС. — 2002. — С. 191”), указом Президента України від 20 лютого 2003 року № 144/2003 “За визначні особисті заслуги перед Українською державою... “ присвоєно звання Героя України. Невже, щоб отримати таку високу нагороду, треба вивезти з України стільки грошей? Проте знову не чутно було протестів, і Президент нарощує свою “агресивність”. Колишній глава президентської адміністрації Д. Табачник стає віце-прем’єр-міністром Української держави, контролюючи питання гуманітарної сфери. Чи може така людина керувати гуманітарною сферою? У рамках культурної інверсії тільки вона й здатна керувати культурою, освітою тощо. Можна назвати ще з десяток прізвищ гендлярсько-лихварської еліти, що заслуговують на покарання, але чомусь знаходяться при владі.
126
Панарин А. Стратегическая нестабильность в XXI веке. М.: Алгоритм, 2003. — С. 7, 8.