“Культурна революція” в Україні, або Управління деградацією
- Автор: Сенченко Николай Иванович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-608-494-5
- Жанр: Зарубежная образовательная литература
Электронная книга - «“Культурна революція” в Україні, або Управління деградацією». Краткое содержание книги:
Письменник розвінчує наступ іудеофарисейської (демонічної) цивілізації, єврейський фашизм, який виховує фанатиків, націлених на знищення всього і всіх, хто їх перевершує духовно й інтелектуально.
У виданні звучить заклик до кожного громадянина України звільнитися від існуючої колоніальної залежності, відчути персональну відповідальність за свою долю і долю своєї держави.
Інша річ — єврейська тема холокосту. В чому його феномен? Ось як відповідає на це запитання наш земляк, відомий російський політолог О. Панарін: “Призначення її (теми холокосту — М.С.) сьогодні полягає в тому, щоб затаврувати традиційно орієнтовану більшість, створити презумпцію її вини. Єврейський холокост постає в новій ліберальній свідомості вже не як звинувачення фашистського режиму й відповідних угруповань, що при владі, а як звинувачення “темної національної більшості”. Якщо її не розброїти, не позбавити підґрунтя у вигляді національної державності, міцної національної економіки і боєздатної армії, то майбутні холокости стануть можливими і навіть неминучими, тому що хвороба агресивного традиціоналізму вже визнана такою, що не піддається лікуванню м’якими засобами просвітництва. Її можна вилікувати тільки жорсткими засобами ізоляції потенційних злочинців, тобто народів, які перебувають під підозрою, і їх насильницьким тотальним роззброєнням”[128].
Якщо ми не сприймемо ці полемічні міркування серйозно, ми не сприймемо серйозно й нову реальність — громадянську війну, яку веде новий іудеоліберальний істеблішмент з більшою частиною нашого народу. І тут важливим є розуміння того, чому така увага приділялася холокосту, особливо в Україні.
Звернемося знову до О. Панаріна. Він пише: “Тема холокосту — лакмусовий папірець нової ліберальної свідомості, за допомогою якого розпізнають своїх у громадянській війні, що ведеться. Ті, для кого холокост — головна реальність найновішої історії, здатні вести громадянську війну з “традиціоналістською більшістю”, тобто вони є “своїми” для нової влади глобалістів; ті ж, хто виявляє “злочинну байдужість” до цієї теми, мають бути віднесені до тих, що підлягають інтернуванню. Холокост, таким чином, стає новою ідеологією класової непримиренності щодо традиціоналістської більшості. Коли б не було холокосту, традиціоналізм так і залишився б у віданні не ідеології, а соціології, не теорії нещадної боротьби й нещадного викорчовування, а теорії модернізації. Єврейській меншості вдалося вдруге впродовж ХХ ст. перетворити теорію модернізації на ідеологію нещадного класового геноциду”[129].
На початку XX ст. євреї надали трухлявому соціал-демократичному еволюціонізму катастрофічних рис остаточного вирішення класового питання, пов’язаного з фізичним знищенням “реакційних станів”. На межі XX—XXI ст. їм знову вдалося наділити соціальний еволюціонізм і модернізацію демонічними рисами нещадної класової чистки, мета якої — звільнення нового світу від баласту людей-традиціоналістів, провина яких уявляється досить значною і яких чекає доля “ухильників”. Такий нещадний вирок нових комісарів глобалізму.
“Процес триває, — пише Ю. Шилов. — Слов’яни вже давно змирилися зі своїм місцем у хвості европейских народів; протести окремі, безсистемні, нерезультативні. Впродовж XX ст. слов’яни перетворилися на голодних “собак на сіні” на своїй багатющій землі. Тепер залишилося тільки зігнати їх або, у кращому разі, частину з них, перетворити на сторожових псів своєї ж вимираючої маси. Українцям, крім того, уготована доля “другої обітованої землі”, над якою починає розгортатися “палестинський шлях розвитку”...
Рабин Ісраель Айхер в одному зі своїх інтерв’ю сказав: “Нехай сіоністи не вчать мене любові до Ерец-Ізраелю. Я — шосте покоління в Єрусалимі, тут кожен камінь наш, ми справжні діти Сіону, сіоністи — прибульці”. Тому всім “кочівникам”, які хочуть мати два паспорти, які паплюжать нашу культуру, наших героїв, наших учених, які рекламують на сторінках своїх газет секс, розпусту, “голубизну”, слід сказати: нехай сіоністи й “кочівники” не вчать нас любові до України. Ми — споконвіку на цій святій Землі, тут кожен камінь наш, ми справжні діти України, сіоністи — прибульці, “кочівники” — також.
Чому ж мовчить українська “еліта”?
... Вони при кожній владі — на посту:
їм байдуже, як доїть державу, —
Яку продати корогву з держалом, —
Червону чи блакитно-золоту, —
їм головне: напхати в калиту...