Без крові. Така історія
- Автор: Барикко Алессандро
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-2788-7
- Переводчик: Роман Скакун
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Без крові. Така історія». Краткое содержание книги:
Ніна, головна героїня книжки «Без крові», усе своє життя шукає тих, хто вбив її сім'ю. Шукає і вбиває. І ось вона знаходить останнього. Але тут замість помсти приходить інше почуття…
Дія роману «Така історія» починається в 1903 році, з історичних перегонів Париж-Мадрид, і закінчується в 1950-му не менш історичною гонкою «Міллє Мілья». Але перегони — це тільки фон. Головний герой роману Ультімо Паррі ремонтує автомобілі й продає роялі, кохає й воює на полях Першої світової, ще до Америки і повертається назад, узагалі робить те, що робили люди в навіженому XX столітті…
— Досить, — повторив Кабіріа.
— Він — німець, — відповів Малий, наче це його виправдовувало. І він мав рацію. Його мундир було добре видно — це був не австрієць. Кабіріа сказав, що у цих краях німців немає, але сказав він це якось невпевнено. Хлопець придивився — мундир був точно німецький. Іноді над водою спливав один черевик, та потім знову йшов під воду.
— Ультімо, агов, то таки німець.
Ультімо навіть не озирнувся. Але жестом показав, щоб вони затихли. Двійко інших теж звели очі до неба. Прикриваючи руками очі від сонця, щоб не сліпило, вони видивлялися.
З-за Монте Неро показався літак. Він майже торкнувся верхівки гори, потім, пролітаючи над долиною, скинув висоту. Пролетів, неначе десь удалині продзижчала муха.
— Хто ризикне своїм пайком? — спитав Малий.
Кабіріа сказав, що він згоден.
— Австрієць, — мовив Малий.
— Італієць, — відповів Кабіріа.
Там, летячи високо в повітрі сам-один, дійсно міг бути один із них. Вони летять просто в руки супротивнику, треба лише почекати. Коли літак знову знизився, Малий виліз з окопу і трохи пройшов до дерев. Повертаючись, він ще радів через вигране парі, але краєм ока все одно уважно спостерігав за літаком, контролюючи дистанцію і слідкуючи за намірами пілота.
— Не обмочився, Малий? — спитав Кабіріа, широко всміхаючись.
Малий показав йому щось беззмістовне. Посеред дороги, між річкою і посадкою, він зупинився.
Уся справа в тому, що ворожі літаки ще не завдавали горя, їх ще не боялися. Вони просто стежили, де окопалися солдати і де стоїть ворожа артилерія. Вони хитрували, але ще не були силою. Ці машинерії ще не несли смерть, якщо взагалі колись були її знаменням. Це були комахи, що кружляли над падлом, — не більше, як невеличка незручність.
Поривом вітру дерев’яну тарадайку перекосило і показався її бік — тепер добре було видно чорний хрест імперського ворожого війська.
— Гони пайок, — прокричав Малий.
Сплюнувши додолу, Кабіріа схопив свій мушкет.
Для ясності: німці лише в 1915 році винайшли пристрій, що синхронізував постріли кулемету на носі літака з поворотами гвинта, що рухав кулеметний барабан. Дивовижний винахід діяв просто надзвичайно. Кулі, замість того щоб зрешетити пропелер і попадати долу, летіли між лопатями гвинта і стріляли далеко вперед. Враження було таке, ніби це стріляють дерев’яними лопатями у невідомий спосіб. А насправді то був фокус. Англійці з французами трохи втямили, у чому справа. Вони казали, що синхронізація кулемета з гвинтом — то для того, щоб запобігти біді, бо треба було ж мати щось таке, щоб зв’язати разом член і серце. Вони ще шуткували, адже війна допоки не змусила їх замовчати.
Коли літак пролітав низько над землею повз Кабіріа, хлопець підняв рушницю і двічі вистрілив, а потім, коли літак уже пролетів, ще один раз.
— А отак тобі, тримай! — прокричав він услід, уявляючи, як дві кулі здірявлюють сухий дерев’яний корпус літака, наче блискучі гвинти, що входять у ребристу частину корпусу скрипки. А третя залетить високо-високо в синє небо, аж поки, не втративши інерції, не стане легкою, як подих, і, врешті, на якусь дещицю секунди не стане недвижною, вражена власною невагомістю.
Літак нахилився ліворуч і почав поволі повертати назад.
— Що це він трясця робить? — спитав Кабіріа.
— Що-що, повертається, — відповів Малий, переставши посміхатися.
Літак «на животі» обігнув бік гори і випрямився лише тоді, коли був уже над ними, немов тримаючи цих солдатів під прицілом. Його трусило вітром, але то було ніби тренування самоконтролю. Він почав знижуватись.
Малий з Кабіріа почали сипати прокльонами і побігли ховатись під дерева.
— Ультімо, біжи сюди!
Але Ультімо стояв нерухомо, уважно розглядаючи літак.
— Це «Фоккер Айндекер Е.1» з новим двигуном у сто кінських сил.
— Ультімо, Святий Боже, тікай!
Коли вони йдуть на патрулювання, зазвичай на носі у них лише артилерійське знаряддя. Але те, що він летить сам-один, свідчить, що це розвідувальний політ. Можливо, він оснащений лише фотоапаратом «Кодак» для зйомки високо над землею. Потім Ультімо вигукнув: