Український патріот з династії Габсбургів
- Автор: Терещенко Юрій, Осташко Тетяна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-058-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Український патріот з династії Габсбургів». Краткое содержание книги:
Листування В. Габсбурга з К. Гужковським, М. Васильком, Є. Чикаленком, митрополитом А. Шептицьким та іншими українськими громадсько-політичними діячами проливає світло на маловідомі сторінки суспільно-політичного життя в Україні доби Першої світової війни та українських національно-визвольних змагань 1914–1921 рр. У книзі вміщено багатий ілюстративний матеріал.
Видання друге, доповнене.
Спроба ввести Вільгельма Габсбурга в політичне русло організованого гетьманського руху базувалась на ідейно-політичній доктрині українського монархізму, що розроблялася в цей період В. Липинським. Короткотривалий досвід державотворення доби Гетьманату, попри усі його вади, привів ученого до глибокого переконання, що тільки «в формі Гетьманства наша традиція державно-національна могла стати фактом»163. Причому він розглядав гетьманство як монархічну точку опори, яка є сталою, спирається на історичну традицію та спадковість і може «витворити ту базу, на якій і в межах якої кожний з наших діячів і патріотів зможе проявляти свою творчу, реформаторську діяльність»164.
На думку В. Липинського, реальну монархічну персоніфікацію гетьманства міг здійснити тільки рід Скоропадських, який один «удержався до сьогоднішнього дня на відповідній висоті; тільки йому одному Бог дав стільки мужности і сили, щоб в 1918 р. нашу державну, і свою Родову, гетьманську традицію відновити»165.
Причому В. Липинський неодноразово наголошував, що дідичне монархічне гетьманство може стати «сталою і незмінною, живою і реальною персоніфікацією саме для Великої України». Що ж стосується Галичини, то, за словами В. Липинського, уряд ЗУНР (диктаторський уряд Петрушевича) суттєво відрізнявся «від всяких наших незаконних і узурпаторських отаманств тому, що повстав він на зовсім иншому ніж наш — бо посідаючому сильніші консервативні елементи і тому легче видержуючому навіть демократичну дезорганізацію — галицькому ґрунті»166. Однак і для Галичини уряд, що репрезентує демократичний і республіканський метод державного будівництва, на думку В. Липинського, буде, зрештою, шкідливим і деструктивним.
Політичну перспективу для Галичини він вбачав в організації «місцевих консервативних державнотворчих елементів під гаслами установлення власної монархії»167. Очевидно, саме в цьому контексті мав відіграти суттєву конструктивну роль, на його думку, представник династії Габсбургів, який міг спертися у своїй діяльності на галицьку монархічну традицію.
Про контакти В. Габсбурга з гетьманцями в цей час було чимало різних поголосок, у тому числі агентурних інформацій багатьох спецслужб. Зокрема, агент польської розвідки Лідін доповідав своєму начальству 2 червня 1920 р.: «Серед українського офіцерства у Києві і Бердичеві поширюється наступна чутка: що полковник Василь Вишиваний (принц Вільгельм Габсбург) одружується з донькою колишнього гетьмана Скоропадського, і приступає до формування української армії в околицях Лейпцігу». Агент стверджував далі, що для цих чуток є певні підстави, оскільки в середині травня у Лейпцігу відбувся з’їзд «українських гетьманських і хліборобських кіл, і є таємне бюро для вербування офіцерів і солдатів, як в російську, так і в українську армії реакційного характеру». Далі наголошувалось — якщо дійсно у полковника Вишиваного є якась організація воєнно-політичного характеру, то «він безумовно зустріне багатьох прихильників серед військових та цивільних кіл українців»168.
Однак входження В. Габсбурга в нову гетьманську організацію виявилось надто складною справою. Уже 30 червня 1920 р. В. Липинський пише В. Габсбургу, що отримав «листа від п. Сотника Ляришенка (ад’ютанта ерцгерцога. — Авт.) з обвинуваченнями мене і нашої групи хліборобів в ріжних поступках». В. Липинський вважав за необхідне «вияснити ці всі справи» перед ерцгерцогом, з тим, щоб, як він зауважує, «раз на все покласти кінець всяким інтригам»169.
Про те, що укладення угоди було справою непростою і для самих гетьманців, свідчать записки Євгена Онацького, який тоді був у складі представництва УНР в Італії. Він зазначає, що інформація «з приводу таємних нарад Василя Вишиваного із Скоропадським у Лейпцигу» з’явилася в італійських часописах. Водночас Є. Онацький повідомляє про свої розмови з Д. Дорошенком з цього приводу. «У розмовах зо мною, — свідчить Онацький, — Дорошенко запевняв, що про нову кандидатуру Скоропадського на гетьмана не може бути й мови і що сам Скоропадський це дуже добре розуміє. У такому разі підтверджувалася б вістка італійських часописів, що на нарадах у Лейпцигу висувалася головне кандидатура Вишиваного»170.
Попри всі труднощі на шляху до налагодження співпраці між обома знаковими для української монархічної ідеї постатями, контакти між В. Липинським і В. Габсбургом тривали. В. Липинський намагається застерегти В. Габсбурга від помилкових тактичних кроків, які, на його думку, могли бути спричинені недостатньою обізнаністю з українською справою, яку, за словами В. Липинського, «пізнати тільки можна по давніх роках праці»171.