Український патріот з династії Габсбургів
- Автор: Терещенко Юрій, Осташко Тетяна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-058-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Український патріот з династії Габсбургів». Краткое содержание книги:
Листування В. Габсбурга з К. Гужковським, М. Васильком, Є. Чикаленком, митрополитом А. Шептицьким та іншими українськими громадсько-політичними діячами проливає світло на маловідомі сторінки суспільно-політичного життя в Україні доби Першої світової війни та українських національно-визвольних змагань 1914–1921 рр. У книзі вміщено багатий ілюстративний матеріал.
Видання друге, доповнене.
17 червня 1920 р. Д. Дорошенко повідомив В. Липинського, що він їздив до Mariazell до ерцгерцога, «щоб передати нашу постанову. Про неї я ще перед тим сповістив п. Полк, устно через п. Л. (Е. Ляришенка. — Авт.) і тепер тільки докладніше з’ясував йому наш погляд. Він те прийняв до уваги»155. Популярність В. Габсбурга у поміркованих колах українського політикуму зростала одночасно з піднесенням політичного впливу гетьмана. У листі до Є. Чикаленка 21 травня 1920 р. О. Скоропис-Йолтуховський характеризує В. Вишиваного і П. Скоропадського як «людей державотворчих, національно абсолютно певних… які не є ані денікінцями-зубрами в соціальних справах, ані флюгерами без ґрунту, як Винниченко й Петлюра, і тому ми вступаємо тепер, договорившись з ними, що прийшов час для дійсно творчого виступу, на шлях підготовки ґрунту для нього»156.
У свою чергу Є. Чикаленко, негативно оцінюючи політичну діяльність П. Скоропадського, характеризував В. Вишиваного як діяча, «про якого ми нічого, крім доброго, не знаєм…»157. Причому популярність обох діячів не обмежувалась емігрантським середовищем. У листі до В. Липинського Є. Чикаленко, посилаючись на інформацію від свого сина Петра, який перебував у той час в окупованій більшовиками Україні, говорить про падіння популярності С. Петлюри і зростання інтересу до П. Скоропадського і В. Вишиваного158.
Персоніфікація Павла Скоропадського мала, зрештою, перекрити шлях усім іншим претендентам на монархічну владу, оскільки пов’язувалась з особою, легітимність якої визначалась його перебуванням на гетьманстві у 1918 р. Водночас співробітництво з В. Вишиваним повинно було нейтралізувати ті деструктивні політичні групи, для яких прапор монархізму був прикриттям здійснення власних амбіційних планів.
Проблема персоніфікації українського монархічного руху була однією з найскладніших для політиків консервативного напрямку. «Ми балакали з Трековим, і з Вишиваним, і зі Скоропадським, — писав О. Скоропис-Йолтуховський Є. Чикаленку, — балакали не од нічого робити, а справді шукали творчих державних сил і перше місце на нашім трагічним безлюдді одвели ми Скоропадському. По чистій совісті, по глибокому переконанню, що це справді творча державна сила, абсолютно і наскрізь чесна людина…»159. Вибір П. Скоропадського як ймовірного кандидата на гетьманство був одним з важливих компонентів підготовки української монархії, яку розпочали українські консервативні політики в період кризи, що переживала УНР наприкінці 1919 — початку 1920 рр. І в цьому процесі, як бачимо, певне місце поряд із П. Скоропадським відводилося В. Вишиваному. Більше того, Є. Чикаленко зафіксував у своєму щоденнику, що УСХД спочатку висував на роль персоніфікатора монархічного руху саме В. Вишиваного160.
Власне, відомості, які О. Скоропис-Йолтуховський тоді подав Є. Чикаленкові, певною мірою проливають світло на перебіг цього процесу. Важлива роль у ньому відводилась об’єднанню усіх консервативно налаштованих політиків і введення їх у русло будівництва української монархії. Б. Матюшенко констатує, що серед командного складу Армії УНР панує «настрій недовольства, настрій антипетлюрівський, почасти має місце гетьманська орієнтація з різними варіантами: і Скоропадський фігурує, і Вишиваний, і Шелухін як голова держави, а Омелянович-Павленко головнокомандуючий…»161. «…Союз хліборобів-державників, який складається з монархістів і членом якого я є, — писав О. Скоропис-Йолтуховський Є. Чикаленкові, — вважає необхідним використати всі сили, які можуть нам помогти збудувати Українську монархію, спинився я на гетьманові, як на особі, яка може більше ніж хто інший на Україні зробити для заведення справжнього (себто монархічного, а не винниченківського чи петлюрівського) ладу. Про це ми зовсім одверто пишемо і говоримо, з цією ціллю шукали порозуміння і з гетьманом, і з Вишиваним…»162.