Великі міфи імперії

Завойовані монголами держави, які з ними співпрацювали, були представлені на великих курултаях XIII століття. У них брали участь, крім монгольських князів, старійшин і адміністраторів з усієї середньої, північної і східної Азії, руські великі князі, грузинські і вірменські царі, сельджуксь-кі султани й інші. Водночас руські князі змушені були висилати свої дружини у завойовницькі походи. Зокрема, у другій половині XIII століття вони брали участь у завоюванні південного Китаю. У свою чергу, приналежність до імперії давала можливість руським купцям налагоджувати контакти з новими країнами.

Поступово єдина монгольська імперія при великих ханах почала розпадатися. Ростово-Суздальська земля увійшла до складу Золотої Орди і стала частиною Улуса Джучі з центром у Сараю. Сарай був на той час не тільки місцем перебування хана, але й адміністративним і торговельним центром, бо знаходився на караванному шляху з Європи до Індії. Доречно нагадати, що центральні міста завжди притягували до себе дуже різноманітних людей — князів, царів з підкорених країн, купців, шукачів пригод, підлабузників. Не бракувало також представників духовенства, які завжди що-небудь просили, користаючи з доброго ставлення ханів до церкви. Через деякий час були знайдені шляхи не тільки до впливових осіб ханського оточення, але навіть до наметів ханських жінок. Усе більше посланці Ростово-Суздальської землі проникали в складний механізм ханської адміністрації та взаємовідносин між придворними кланами, які завжди з'являються довкола влади, незалежно від часу і місця розташування.

Особливо зросла роль заліської церкви в державному житті північно-східних земель. Прихильне ставлення до неї монгольської влади дозволило у 1261 році митрополиту Кірілові заснувати в Сараю єпископську кафедру. Постійне перебування у столиці єпископа з почтом призвело до того, що єпископська кафедра стала фактичним посередником між ханською адміністрацією і Ростово-Суздальською землею. У Сараю ніколи не бракувало гостей зі своїх провінцій. З часом політична «кухня» ханського двора, тобто механізми керівництва величезною державою, повністю розкрилися для князів Ростово-Суздальщини, що знадобилося їм у майбутньому. Політика Золотої Орди часто збігалася з їхніми інтересами.

Так, у 1399 році після страшного погрому ханом Едігеєм військ Витовта, Литва перестала на довгий час загрожувати Москві зі заходу. Політичне значення Сараю поступово втрачалося разом з ослабленням Золотої Орди. В середині XV століття Єпископ Сарайський Вассіян переніс свою кафедру до Москви, поселившись в Крутіцах. Єпископ Сарайський таким чином став єпископом Крутіцкім, а згодом митрополитом, другим за верховенством після Московського патріарха. [132]

Слід зазначити, що церковні кола перейняли багато з політичної культури монгольської держави і перенесли це на московський грунт. Їх досвід в адміністративному і дипломатичному планах збагатив московську державу і дав можливість піднятися незрівнянно вище від сусідів. Треба віддати належне учням — вони перевершили учителів. Монгольська могутня держава пройшла шлях від світової імперії до роздріблених уділів, ватажки яких зайнялися міжусобицями і грабіжницькими набігами на сусідів.