Великі міфи імперії
- Автор: Нестайко Омелян
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: «Афіша»
- ISBN: 966-8013-13-1
- Жанр: История
Электронная книга - «Великі міфи імперії». Краткое содержание книги:
Ці погляди Жаботинського знайшли підтвердження у праці Л.Н.Чіжікової, котра очолювала в 1966 році загін комплексної експедиції Інституту етнографії Академії Наук СРСР з етнографічного обстеження українців і росіян у східних районах України. Обстежувалися Путивльський, Велико-Писаревський, частково Охтирський райони Сумської області і Чугуєвський район Харківської області, де протягом століть жили поруч українці і росіяни, не змішуючись. Більш інтенсивне «зближення» розпочалося у роки совєтської влади. В минулому ці народи жили відокремлено, дуже рідко доходило до змішаних шлюбів. Українці називали росіян кацапами або москалями, а росіяни, в свою чергу, українців — хохлами. Українська меншість, що потрапила під вплив російського населення, називала себе самокритично з відтінком самоосудження «перевертнями». Ця назва побутувала у старшого покоління до наших днів: «Ми не рускі, ми не українці, ми перевертні».
За даними Всесоюзного перепису 1926 року в с. Ніцаха Харківської губернії нараховувалося 39 українських і 349 російських сімей. Ніцахські українці поступово асимілювалися і через деякий час втратили національну ідентичність. «Наші діди були хохлами, — розповідає мешканець села Кучеренко (1890 року народження), а ми суміш, перевертні. Поступово наша мова змішалася з рускім (языком — Авт.), живемо між москалями і розмовляти стали по-москальськи». [143] Зауважимо, що у всіх виданнях так званої Академії Наук УРСР, якщо в старих текстах зустрічається етнонім «москаль», услужливо пояснюється, що це означає — солдат. У цьому можна переконатися, глянувши на примітки до шевченківської «Катерини».
А ось спогад студента-українця, який проходив практику на ткацькій фабриці в Москві на початку 20-х років XX століття: «Приміром, якийсь Куткін, учень школи ФЗН, брався мені «розтлумачувати», що, мовляв, Росія має стільки клопоту з хохлами, залучаючи їх до культури, освіти й виводячи зі стану дикунського життя, а вони бач, невдячні, забрали собі в голови якусь відокремленість. Він, напівписьменний, хтозна чи й маючи хоч найменше уявлення про історію, твердо усвідомив, що хохол — це тупе непокірне бидло. І так усі москалі, як кажуть, від сопливого до професора, були переконані у своїй культуртрегерській місії стосовно інородців взагалі і українців зокрема». [144]
Цікаві також спогади Г.Вінського. Він народився в Україні через 102 роки після переходу Лівобережжя під «царську руку» (1756 р.). Його погляди на московське суспільство ще не просякнуті чужою ідеологією. Г.Вінського вражає брутальність у взаєминах між людьми, погорда до слабших, ксенофобія, ворожість до усього іноземного. Духовенство малоосвічене, низького морального рівня, що сприяло появі усіляких відхилень від православної віри. Відчувається, що Г.Вінський знає досконало московське життя, оскільки прожив там більше 40 років. Його вразив контраст між умовами, в яких він виростав в Україні, і тими, в яких жив пізніше. Згадує, що в Україні: «відкритість і дружелюбство були притаманні всьому народу. Святкувати, веселитися, співати, танцювати — любили усі; вміли відчувати музику. Любили гарно одягатися; чистота і охайність була повсюдна… До віри мали малоросіяни душевну схильність…». [145] Різка відмінність між побутом в Україні і Московщині кидалася у вічі всім чужинцям, котрих доля чи службові справи змушували побувати в тих краях, але це вже тема іншої розмови. Одним із показників близькості культур є частота міжетнічних шлюбів. Наукові дослідження А.Пономарьова засвідчують, що: «В цілому в Україні в кінці XIX до початку XX століть міжнаціональні шлюби не перевищували двох процентів; в окремих етнорайонах вони практично не укладались зовсім». [146] Згадані два відсотки з'явилися за рахунок великих промислових центрів, де «інтернаціоналізація» руйнувала етнічну свідомість недержавних народів. І далі: «…міжнаціональні шлюби рідко укладалися навіть з представниками споріднених народів, які мали давні етнокультурні зв'язки, наприклад між українцями і росіянами». [147]
[143] Чижикова Л.Н. Об этнических процессах в восточных районах Украины: По материалам экспедиционного обследования, 1966 г. // Советская этнография. — 1968. - № 1. — С. 18–25.
[144] Козуб І. Доба і доля. — Київ-Торонто-Едмонтон: Канадський інститут українських студій, 1996. — С.244.
[145] Винский Г.С. Мое время. — СПб., 1914. — С. 24–25.
[146] Пономарев А.П. Межнациональные браки в УРСР и процесс интернационализации. — К.: Наук. думка, 1983. — С.58.
[147] Пономарев А.П. Межнациональные браки в УРСР и процесс интернационализации. — К.: Наук. думка, 1983. — С.58.